Головна   >   Експеримент   >   Звiт за 2001 рiк.

Звiт за 2001 рiк.

Двi дати: менi 88 рокiв i 8 з них - вiд початку експерименту... Звичайно, краще б почекати зi звiтом до 90, але вiк уже не надiйний - раптом вмру i досвiд пропав. Шкода.

Нагадаю основнi пункти досвiду.

Старiння помiтив, коли перестав оперувати в 79 рокiв (1992). Iдея - "пручатися" - грудень 1993. За три мiсяцi вироблена й освоєна методика: 2,5 - 3 тисячi рухiв гiмнастики, половина з гантелями по 5 кг. Бiг - 5 км i ще пiвгодини ходьби. Це - у три рази бiльше мого колишнього "режиму обмежень i навантажень". Розрахунок був на сотнi додаткових калорiй в обмiн речовин. Вагу тримав 53-55 кг. На той час уже 8 рокiв жив зi стимулятором серця. На невеликий порок аортального клапана уваги не звернув. Це i була фатальна помилка.

Для початку - усе йшло добре: швидко натренувався. Радiв.

1994-1995 рр. - виконувалася вся програма. Але пильнiсть загубив - у 1996 р. стало важко бiгати, а я не зупинився. 1997 р. - з'явилася задишка i стенокардiя. Однак, особливого занепокоєння не вiдчував: гiмнастика з гантелями i ходьба поки залишилися. Серце, тим часом, сильно збiльшилося в розмiрах. Про операцiю не думав: вважав, що старий. У нас в Iнститутi тодi оперували до 60. У першому пiврiччi 1998 з'явилися непритомностi, нiчнi ядухи.

У лютому виникла iдея - написати спогади. Назвали: "Голосу часiв".

Дуже захопився - сидiв за комп'ютером по 8 годин. До травня книгу майже закiнчив. Але по вулицi ходив уже зовсiм погано.

I отут трапилося... чудо? Наш хiрург, Толя Руденко запропонував iдею поїхати на операцiю до Нiмеччини до професора Кьорфера, вiн оперує старих у будь-якому вiцi.

Iдеєю зайнялися моя дочка Катя - професор i директор iнституту Г.В.Книшов. Я був готовий: книгу написав, залишив мiсце для висновку. Повернуся - допишу, умру - закiнчить редактор.

У Нiмеччинi усе пройшло добре. Кьорфер - вiдмiнний хiрург. Ушили "бiологiчний", вiд свинi, аортальний клапан, ще наклали два шунти на коронарнi артерiї.

Повернувся, висновок до "Голосiв" дописав, i оголосив: - "Експеримент закiнчено!".

Так i думав: старiти тихенько, не пручатися.

Але - не стерпiв. Легку гiмнастику робив з моменту операцiї, а через пiвроку повернувся до навантажень. Узяв гантелi, а восени 1999 року почав бiгати. З весни 2000 р. експеримент вiдновлено майже в повному обсязi. От i вся iсторiя.

Тепер трохи теорiї. Розкрито таємницi генетичного старiння й у перспективi - шлях до подовження життя.

Але це в перспективi, а реальна смерть - вiд хвороб, i в зв'язку з вiковим зниженням "резервних потужностей" органiв.

Отут i вступає в дiю "порочне коло", розiрвати яке був покликаний експеримент.

От воно - це КОЛО. Старiння погiршує усi функцiї - вiд м'язiв до психiки: послабляється воля. Результат - зменшення роботи. Цьому сприяє "утрата м'язового бiлка" вiд скорочення продукцiї гормону росту. Усе разом - "тануть м'язи" i замiняються жиром. Отут саме - змiнюється спосiб життя - пенсiя! Скорочується мотивацiя працi. Знову - замикання - i не тiльки на м'язи, але i на внутрiшнi органи. Вступає в дiю "закон тренування": маса i працездатнiсть органа пропорцiйна навантаженням. Якщо навантаження малi - бiлки розсмоктуються i колишню силу забезпечити не можуть. У цьому i - складається "порочне коло": менше мотивiв, волi - менше роботи - менше сили - детренованiсть. I, вiд цього, ще менше мотивiв, волi, роботи. Результат - дряхлiсть!

Як розiрвати порочне коло?

Потрiбно змусити себе працювати: фiзично i розумово, важко i багато.

Для цього потрiбнi мотиви, Надзадача !

Для мене такою "надзадачею" були спочатку - хiрургiя, потiм - наука i написання книг. Потiм навiть сама iдея цього експерименту.

В усiх клiтинах органiзму старiння йде неминуче, хоча i не однаково в рiзних людей (гени рiзнi!).

Насамперед, це стосується мозку. У ньому зменшується активнiсть нейронiв, знижується швидкiсть нервових процесiв. Страждає пам'ять: ближня - "забув, де що поклав". Далека - не можеш згадати iменi i конкретного факту, хоча в пам'ятi вони є i пiсля затримки - спливають. Але, i при уповiльненнi пам'ятi, логiка й узагальнюючi iдеї можуть бути збереженi: розум не пропав (якщо немає склерозу мозкових судин!). Для науки труднощi з пам'яттю дуже важливi: потрiбно перебудовувати технологiю роботи з лiтературою. Комп'ютери можуть допомогти, але все рiвно - погано!

Прикро страждають рухи: хода хибка, сходи - покарання. Дивно, але бiг пiдтюпцем по прямiй дорiжцi - у мене збережений (уявляю, як вiн жалюгiдно виглядає з боку!). Руки за пультом комп'ютера теж служать пристойно, i почерк, такий, як був. Бачу, що в бiльшостi старих з цим не так добре.

Мова майже не змiнилася: доповiдi виходять, хоча виступiв тепер мало - став кабiнетним ученим.

Зiр - у порядку - роблю свою фiзкультуру для очей: 200 сильних змикань вiк. Але: глухуватий на праве вухо. Вушний апарат поки компенсує огрiхи.

Простуднi захворювання - на 2-3 дня - бувають раз на рiк. Зрiдка порушується ЕКГ i пiдвищується артерiальний тиск. Усе легко лiкується. Мабуть, цим i обмежуються мої "тiлеснi" утрати, якщо не вважати звичнi болi в спинi, i невеликi утруднення iз сечовипусканням. Щоденниковi замiтки про експеримент роблю щодня - по науцi.

Серце перед операцiєю було збiльшено в об'ємi, рази в три (такий сором: от до чого допустив себе кардiохiрург! Тепер, боюся, регулярно роблю рентгенознiмки). За рiк пiсля операцiї розмiри серця зменшилися до норми - i це на фонi бiгу i гантелей! Лiкарi протестували, але я не слухався: клапан же працював вiдмiнно. Електростимулятор Валера Залевський помiняв у травнi 2001 року (третiй уже з 1986 р.). Теж служить добре, вiдрегульований на частоту вiд 60 ударiв уночi до 120 при крайнiх навантаженнях.

Легенi, печiнка, нирки, кишечник - працюють як годинник. Аналiзи роблять щорiчно - цифри прямо iдеальнi.

Так, ледве не забув: у 2000 роцi прооперували пахову грижу. Ночував у палатi одну нiч i до машини спустився на своїх ногах.

Здається, це все, що можна сказати про тiлесне здоров'я.

Куди важливiше - змiна психiки. Людина живе потребами i переконаннями вiд "Цiльової Функцiї" усього живого: "ЖИТИ!": "Безупинно врiвноважувати нерiвнозваженiсть (живої?) матерiї", як пише I.Пригожин. Для цього потрiбна енергiя, переробка її через потреби: реагувати, пiзнавати, самозатверджуватися, харчуватися, розмножуватися, поширюватися, рятуватися, допомагати ближнiм i з ними ж воювати за мiсце пiд сонцем.

I все це - через мозок, психiку, через "Алгоритм Розуму, з його моделями, реалiзований Функцiональними Актами: сприйняти, пiзнати, спрогнозувати, оцiнити, вибрати мету, спланувати дiї, знову перерахувати плюси i мiнуси i, нарештi, прийняти рiшення i дiяти пiд мотивами вiд потреб, пiд контролем реальностi i... Майбутнього!

Ми усi живемо майбутнiм: коротким, достовiрнiше, i далi - якщо життя залишило час - зовсiм довгим.

Отож, головна особливiсть старостi: "Немає майбутнього!".

Тобто, воно ще iснує, але зовсiм куце - у мiру лiт, що залишилися, i здоров'я. А коли тобi 88 i вiд гарантiї на клапан залишилося 2-3 роки - то майбутнє i зовсiм коротке... Де вже там затiвати довгi науковi плани!

Нi, не думайте, що справа зовсiм безнадiйна: гарантiя протриває на пару-трiйку рокiв, сам я вже не буду таким лопухом, (як у 80 рокiв), не доведу справу "до ручки", професор Кьорфер обiцяв перешити клапан у будь-якому вiцi!

Так що є ще час для експерименту! I для планiв.

Гiрше - з мотивами, з потребами. Що вiд них залишилося?

Бiологiчнi потреби дивно скоротилися. Зникли матерiальнi стимули (сам доплачую за видання книжки!). Зникло майбутнє: поки напишеш, видаси, - i вмирати пора, не прочитають. Правда - є мiй сайт в Iнтернетi - прискорює справу, але його я якось не вiдчуваю фiзично, так як книгу. Саме головне - майже зникло марнославство: щоб оцiнили, похвалили. (Кинь, Амосов, трошки залишилося: "Доповiсти в нашому професорському кружку при Будинку вчених: 10 - 15 чоловiкам!")

Що ж ще залишилося?

Iнтерес! Допитливiсть. Навiть поправка на обмеження життя на них не вплинула.

Друге: задоволення вiд самого процесу творчостi. Вiд здiйснення, "дiяльностi". (? Згадаєте: "Ай- да Пушкiн!"?)

За це i працюю: матерiал не вичерпується.

Не стерплю, перелiчу книжки, що написав i видав за час експерименту:

1.Розум. Людина. Суспiльство. Майбутнє. Київ 1994. 180 стор.

2.Подолання старостi. Москва 1996, 186 стор.

3.Здоров'я. Київ. Видавництво "Нива".1997 р. 142стор.

4.Мiй свiтогляд. Донецьк 1998 р. (375 стор.), 2-ге видання, Київ, 1999

5.Голоси часiв, Київ 1998. (492стор), 2-ге видан. Москва. "Вагриус 1999

6.Голоси часiв (скорочена i перероблена для Iнтернет)

7.Вона - ж - видана в Києвi 2001 р. 220стор..

8."Енциклопедiя Амосова" Донецьк, Сталкер. 2001 р. Великий формат, 460 подвiйних стовпцiв. Змiст: нова редакцiя колишнiх творiв по здоров'ю, вихованню, фiлософiї, полiтицi (без белетристики). Чверть тексту переписана заново.

Назва дуже претензiйна, але придумало Видавництво, я б не насмiлився.

Крiм того, видано 8 брошур: по полiтицi, здоров'ю, медицинi. У тому числi "Iдеологiя для України" - аж 3 видання. Багато статей i iнтерв'ю в газетах, журналах i по ТБ.

Сайт в Iнтернет (http://www.icfcst.kiev.ua/amosov) iснує третiй рiк - можливiсть публiкуватися без турбот.

Нi, не думайте, що я перебiльшую свою науку: Вона робиться по книгах, без експериментiв. Користь вiд неї iлюзорна - непорiвнянна з хiрургiєю. Але для дослiджень уже немає умов. Останнє велике соцiологiчне опитування через газети (10000 вiдповiдей!) проведено у 1997 спiльно з Б.М.Малиновським, В.Б.Бiгдан i Т.I.Малашок.

Спосiб життя: кабiнетний учений за комп'ютером. З доповненням трьох годин гiмнастики, переважно пiд новини телебачення i захiдних радiо. Одна година гуляння в парку для бiгу i ходьби. Два рази на мiсяць - вiдвiдування iнституту: друзi, учнi, колишнi хворi, пацiєнти для консультацiй. Не багато людей приходить - 3-5 чоловiк. Ще: iнодi засiдання в Академiї - член Президiї.

Читання: Газети. "Книги фактiв". Спогади. Вiдторгнення викликають романи i серiали - за винятком старих фiльмiв зi знайомими акторами. Полiтикою цiкавлюся - однаково - українською i росiйською. Вiд активної участi категорично вiдмовляюся.

Не нудьгую. Щасливий? "На свiтi щастя немає, а є спокiй i воля".

Усе описав, але ж головний змiст життя - в iншому. У роздумах над важкими запитаннями.

От вони: Куди йде людство? Чи можна досягти щастя в життi через керування власною психiкою? Чи мислиме оптимальне керування суспiльством, щоб громадяни були задоволенi i стан природи стiйкий. Тобто, усi тi ж теми, що намiтилися ще двадцять рокiв тому: розум, людина, суспiльство, майбутнє. Додалася, може бути, тема парапсихологiї. Iнтерес до неї завжди був, але не було матерiалiв. Тепер - досить, хоча переконаностi вони не додали.

Зрозумiло, жодна з проблем не розв'язувана. Але думати - цiкаво.

За останнi роки в науцi намiтився новий пiдхiд: вiд детермiнiзму убiк невизначеностi, у зв'язку з процесами самоорганiзацiї - вiд I.Р.Пригожина. Звичайно, у цьому звiтi не буду навiть намагатися охопити тему. Обмежуся тiльки найпростiшим прикладом: Морозний вiзерунок на вiкнах. Скло, вода i холод - а виникає дивовижно красива картинка. Подихай на неї - розтане, а через пiвгодини мороз намалює нову - i ще гарнiшу. При тому, зроблена без попереднього плану в головi художника, винятково за рахунок взаємодiї молекул, енергiї i випадку.

Самоорганiзацiя присутня на всiх структурних поверхах складних систем "типу живих" i створює невизначенiсть у їхньому поводженнi. На клiтинному рiвнi - це змiна генома, що дає початок хворобам або новим бiологiчним видам. У людському мозку - це спонтанна творчiсть i генiальнi осяяння, що рухають науку i мистецтво, але також i породжують психози.

У спiвтовариствах людей - це нова iдея державного устрою, придумана групою ентузiастiв, що приводить до революцiї. Чи - до контрреволюцiї, реакцiї, i навiть до злочину. Заважає чи допомагає самоорганiзацiя прогресу? Думаю, що частiше - "ТАК", допомагає. Вона - джерело нового (i конкурент розуму). На цьому я залишу екскурси в науку. Вона безмежна, а стаття - коротка. Скажу лише, що тема впливу самоорганiзацiї на поводження "живих" систем - вiд клiтини до людства, тепер є для мене в науцi - головною.

На закiнчення висловлю кiлька прогнозiв:

Вiрю в прогрес - Науково-Технiчний i соцiальний. Людство не загине: населення стабiлiзується на рiвнi 10- 12 мiльярдiв. Ресурсiв, з облiком НТП, на них вистачить. Змiн у природi маси людей не буде - для цього, насамперед не вистачить матерiальних засобiв, щоб утiлити прогресивнi науковi методики (якi, безсумнiвно, з'являться) у мiльярдах екземплярiв. По тiй же причинi, не перемогти старiння маси населення впливами на геном. Утiм, усе це в прогнозах на сторiччя. Далi загадувати нема рацiї.

Полiтика. Майбутнє - за однополюсним свiтом, з можливими змiнами лiдера. За глобалiзацiєю. Нерiвнiсть збережеться, але без голоду навiть у самих бiдних країнах. За це говорить неухильний пiдйом їхньої економiки в останнi десятилiття.

Iдеологiї будуть прогресувати убiк європейського зразка. Країни не стануть вiд цього однаковими (самоорганiзацiя!), але компромiси будуть досягнутi без великої вiйни. Релiгiї залишаться - вони необхiднi для пiдтримки моралi.

Питання про парапсихологiю не розв'яжеться: це найбiльша таємниця. Я - сумнiваюся.

Проблема бога. Парадокс: його немає, але вiн iснує. Придуманий людьми для пiдтримки моралi, розтиражований у нейронах мiльярдiв розумiв, i тим самим став реальнiстю, що керує людством. Бог спирається на бiологiчну потребу вiрити авторитетам: батькам, ватажкам зграї, лiдерам груп, вождям суспiльства, а особливо - носiям духовних iстин.

Без вiри неможлива пiдтримка моралi. Тому боротьба з релiгiєю шкiдлива. Але тримати її "у рамках" - необхiдно, щоб не загальмувати НТП.

Розумiю, що мої мiркування звучать трохи смiшно. Начебто збираюся жити сто рокiв!

Коли фантазував над експериментом, то це i був намiчений крайнiй термiн. На жаль! Не вiдбудеться: занадто багато хвороб. Для фiнiшу є переконання "Умирати не страшно".

Усе! Кiнчаємо белетристику, звернемося до практичних питань. Оцiнка експерименту - "ТАК". Маю намiр продовжувати.

Гiмнастика - у тому ж обсязi: усього - 2500 рухiв. Двi гантелi по 5 кг - 1500 разiв. 10 кг - 10 разiв. Ходьба по будинку - ТАК, на вулицi - по обставинах погоди (i - вiд погiршення ходи! Те ж i бiг). Дистанцiя - 5км. Дiєта: майже вiдмовився вiд м'яса. Молоко. Соки. Кашi. Чорний хлiб. Овочi. Збiльшив фрукти до 500 гр. Вагу тримаю - 51- 53 кг. Лiки - мiнiмум - аспiрин 100 мг. - для зниження згущення кровi - до клапана. Снотворнi - дуже малi дози. При дрiбних збоях зi здоров'ям - лiки по обставинах. Пропуски фiзкультури - 3-5 днiв на рiк.

Загальний висновок: старiння не зупинилося. Але - сповiльнилося. (А може це менi тiльки здається? За правилами наукового експерименту - потрiбний контроль i статистика: сотня - пiддослiдних, сотня - на вiльному життi. I, щоб рiк - у рiк, рокiв на десять.) Рекомендацiї iншим, дивакам, якщо такi знайдуться: "Не бiльше половини мого об'єму вправ". Контроль лiкаря обов'язковий. Без цього - не можу радити - люди дуже рiзнi i ненадiйнi. Входження в експеримент - навiть у половину його - вимагає не менше трьох мiсяцiв.

Основа успiху - iнтерес до життя. Без цього - не варто i починати.

Це - усе. Будемо жити далi. I - думати про високi матерiї.

Ускладнення.

От яка благодать була представлена в звiтi про експеримент за вiсiм рокiв!

"Усе добре!". Великi навантаження йдуть, i хоча старiння теж рухається - хитає при ходьбi, погiршується пам'ять, але книжки пишуться i видаються. Стовбурнi клiтки в лобових частках (начебто!), дають новi нейрони i зв'язки i, хоча, потрiбно усе записувати, щоб не забути, але ще можна щось придумувати для свого задоволення.... Є надiя "дожати" десятилiтнiй термiн експерименту. (I спина останнi мiсяцi майже не болiла! Бiгав!)

Але... може бути, справдi, iснує "Закон розплати"? "Одержав задоволення - заплати нещастям?"

Я - заплатив. I ще не знаю, скiльки буду платити. Гiрше того: Кiнець явно наблизився i "Загальне висвiтлення майбутнього життя" потрiбно змiнювати. Зменшити домагання i приглушити оптимiзм. Чи кинути усе до чорта. Зiзнатися: Програв! Не буду грати в загадки. Трапився iнфаркт мiокарда. "Велико-осередковий, трансмуральний, задньо-бокової стiнки лiвого желудочка".

Так написали в iсторiї хвороби.

Не було нiчого, з чим можна зв'язати iнфаркт. Життєва справа: 28 грудня займався дрiбним ремонтом столу, пиляв, незручно повернувся i найжорстокiший бiль "прострелив" поперек. Да так, що не мiг нi сiсти, не повернутися, кроку ступити. Ледве доповз до дивана.

Наздогнала таки, проклята спина! Саме з неї, з радикулiту, почалася моя фiзкультура майже п'ятдесят рокiв тому. Але так сильно не болiло вже давно: думав собi, що експеримент допомагає...

11 днiв крiпився, приймав болезаспокiйливi засоби... а ранком 8-го сiчня трапився короткий приступ задишки. Болiв у серце не почував. Тiльки пульс аритмiчний - частi ектрасистоли. Одночасно з'явився сильний кашель, що вiддає, у ту ж хвору спину...

Лiкарi в нас свої: дочка - Катя, кардiолог, член-кор., завiдує клiнiкою. Зять - Володя - хiрург, теж професор, i теж - кафедра. Оперує усе - включаючи i серце. Обоє працюють у головнiй мiськiй лiкарнi, Жовтневiй. Вiд нас живуть окремо, але близько. Дружина стривожилася, подзвонила. Приїхали обоє. Катя розпитала, послухала, узяла пульс i вiдразу сказала: - Схоже на iнфаркт. Давай викликати зi швидкої iнфарктну бригаду. Є такi спецiалiзованi машини швидкої допомоги: лiкарi - кардiологи, i апарати: вiд електрокардiографа до апарата штучного дихання i дефибриллятора, на випадок зупинки серця. Приїхали, зробили iн'єкцiю, змiряли тиск, поставили крапельницю, узяли кров на аналiз, записали всiлякi кривi на апаратах. Не буду все це перелiчувати. Серце не болiло, але спина i кашель не дозволяли рухатись.

Обговорення кардiологiв: "пiдозра на iнфаркт".

Через кiлька годин привезли данi аналiзiв: дуже високi концентрацiї специфiчних iнфарктних ферментiв.

Сумнiву немає. Потрiбно до Катi в клiнiку, в iнфарктну реанiмацiю. А час уже пiзнiй, годин дев'ять.

- Папа, потрiбно їхати! У будь-який момент може бути гiрше. До цих слiв я лежав тихенько, як покладається хворому. Смертi вiд зупинки серця не боявся. Але отут заявив твердо:- На нiч дивлячись, у лiкарню не поїду! Завтра ранком устигнемо...

Домовленостi i погрози не допомогли, i нiч я провiв у своїй постiлi.

Ранком 9 сiчня, на носилках знесли в карету.

Так-то от, - експериментатор поїхав у каретi.

Десять днiв провiв у лiкарнi. Два днi дошкуляли болi в спинi, ходити не мiг. По кабiнетах - рентгенiв, лабораторiї, операцiйна - возили на колясцi, як колись у Нiмеччинi.

Iнфаркт пiдтвердився. Серце збiльшилося, у плевральнiй порожнинi з'явилася рiдина, її навiть намагалися вiдсмоктувати через прокол. На ЕКГ - характернi змiни кривих i великi порушення ритму. Аналiз кровi поганий. Температура пiдвищилася. Серце не болiло - тiльки спина. I ще надсадний кашель. Але наступного дня прийшов вiдмiнний лiкар "по хребту", (В.В.Гонгальський), зробив укол у поперек i через час болi ослабнули - змiг ходити по палатi.

Iнших великих неприємностей не випробував. Дослiдження, вимiри, пункцiї, iн'єкцiї, крапельницi - були в безлiчi, але терпiти можна. Голочки тепер тонюсiнькi, а сестри досвiдченi. Завжди буду їх згадувати. Палата була окрема, iз санвузлом i душем. Подумав: "Мабуть для начальства зроблена". Утiм, без телефону i телевiзора: до мого задоволення. Вiдвiдувачi з iнституту вiдвiдували щодня. Газети i їду приносили рiднi. Їсти не хотiлося. Задишки, стенокардiї й екстрасистол не було. Я вiднiс це на рахунок експерименту: "мiокард - мов- тренований".

Потрiбно ж себе чим-небудь утiшати.

Катя кардiолог сучасний, активний: ходити по коридору дозволила на п'ятий день. Сили не було, хитало добряче, за сестру тримався. Зате - усе по моїй активнiй фiлософiї.

Описувати подробицi лiкування нема рацiї: технологiя. У лiкарнi пролежав 9 днiв.

Головне було - переосмислити експеримент. Над цим i думав з моменту надходження.

Невже допустив похибку?

Розглянемо справу критично. На самому початку експерименту порок аортального клапана (стеноз) був зовсiм незначний, а через 5 рокiв вправ - мало-мало не загубив. Врятувала операцiя. Чи буває таке прогресування стенозу без експерименту? Так, буває. Але навантаження, можливо, прискорили. Чи був ефект омолодження? Був. Добре бiгав. Голова працювала. Але вона i без цього була "на рiвнi".

Так легко обдурити себе, коли дуже хочеться. От тепер - iнфаркт "на рiвному мiсцi". Лiкарi говорять: буває.

Будь який геронтолог скаже: старику такi навантаження не пiдходять. I менi говорили.

У загальному: "Помилку давав, Амосов".

Зробимо ревiзiю "вихiдних позицiй" експерименту.

Процес старiння об'єктивний. Старi старiють: усi функцiї погiршуються. Є навiть новий термiн: "Апоптоз" - "опадання листя" "самогубство клiток". Генетичне. (Наука i Життя, № 12, 2001 р., академiк В.П.Скулачев). Правда, старiння по колишнiй теорiї - вiд "нагромадження перешкод" з детренованiстю, те, що я визнавав - теж не заперечується. З нею, саме, можна боротися тренуванням - повинно допомагати. Очевидно, обидва процеси старiння взаємодiють. Мiй експеримент спрямований тiльки проти пасивностi. "Опадання листя" - не зупиниш, коли на подвiр'я пiдступив грудень. Так i старiсть: сам бачу - ходити сутужнiше i пам'ять гiрше. Тренування корисне, але багато не дасть. Чим старше вiк - тим менше надiй на вправи.

Виключення (може бути?) складає голова, мозок. Тi самi "первиннi стовбурнi клiтки", що зберiгають молодiсть i активуються вiд вправи. (Це, якщо допустити, що вiдомостi з "Науки i Життя" вiрнi. Перевiрити по текстах в умовах Києва менi вже не удасться).

Такi смутнi висновки вийшли. Даремно, виходить, я старався вiсiм рокiв.

Термiн "Режим обмежень i навантажень" я ввiв у 1953 роцi.

Майже пiввiку робив гiмнастику без пропускiв. Останнi 20 рокiв ще i бiгав. Вiрю в тренування. Книга "Роздуми про здоров'я", де усе було надруковано, з 1979 року видавалася десятки разiв, на п'ятнадцятьох мовах, загальний тираж, (з журналами) - за сiм мiльйонiв.

Але "Режим" - одне - це 40 хвилин гiмнастики i трохи бiгу, а "експеримент" - по навантаженню - у 5-6 разiв бiльше. У 80 рокiв ще можна було витягнути, а в 88 - очевидно, уже не можна.

Що робити? Продовжувати вправи. Зупинитися просто не можу, звик. Тепер нехай це буде вже не експеримент, а просто фiзкультура з гантелями.

Але корективи необхiднi. Навантаження потрiбно зменшувати (по потужностi) з розрахунком на перенесений iнфаркт, хоча б у 3-4 рази. Бiльше ризикувати не можна.

Я i продовжую. З лiкарнi повернувся 20 сiчня. Два днi робив вправи "ухолосту", потiм узяв 5 кг гантелi (одну!) i двi по 1,5 кг i став робити свої звичайнi 2000 рухiв. Тiльки двi третини вправ з гантелями замiнив "холостими" i iнтервали мiж вправами подовжив так, щоб не допускати нiякої задишки i частiшання пульсу понад 80. У спокої кардиостимулятор поставлений на 70. Скорочення навантажень по потужностi, у порiвняннi з колишнiми - у 4-6 разiв. Рухи руками - не важко, а ходити - важко iз за спини. Удома, по коридору - ще нiчого, а на вулицi - 30-40 хвилин, i кожна нерiвнiсть на панелi вiддає болем у спинi й у суглобах. Лихо в тому, що мiй хребет - як "зламався" у груднi, так i не входить у норму. Про серце я вже майже забув, а спина не дає життя. На рентгенограмах такi змiни в хребцях, що важко очiкувати добра.

На початку лютого в iнститутi перевiрили серце зробили знiмки, а потiм добу носив на поясi апарат "Холтер" - це коробочка безупинно записуюча ЕКГ. Звичайно, лiкарi знайшли на плiвцi деякi неполадки ("Груповi желудочковi екстрасистоли") i призначили лiки, але вони i ранiше їх давали. Оскiльки я сам лiкар, то почитав i пити не став...

Але спостереження за вагою, сечею, кров'яним тиском, пульсом, веду строго. Iсторiя хвороби, як у лiкарнi. Розмiри серця буду контролювати на рентгенi, як ранiш. Раз за пiвроку - робити аналiзи кровi.

Упевненостi немає в тому, що нiчого нового не трапиться. Тому веду колишнiй спосiб життя: читання, новини по ТБ i радiо. А головне - за комп'ютером. Iлюзiя корисної роботи.

Так i не знаю - чи повернуся я до цього слова: "Експеримент". Як мiнлива доля!

По iнерцiї буду продовжувати думати про науку:

"Самоорганiзацiя - органiзацiя - еволюцiя"? Може бути - обрисується доцiльнiсть свiтобудови? Пiд завiсу - перегляд фiлософiї? Не думаю...

Кiнець.

М.М.Амосов, 24.02.2002