Книга Пам'ятi Миколи Михайловича Амосова   ›››

13.12.2002

Не стало Миколи Михайловича Амосова. Важко в це повiрити... Здавалося, вiн, зчасом, не змiнюється, буде жити i жити, даруючи людям розумнi книги, iнтерв'ю по животрепетних питаннях, допомагаючи нам жити своїм оптимiзмом, добрими порадами, прямотою i вiдкритiстю своїх неординарних поглядiв на життя, суспiльство, наше майбутнє.

Усього тиждень назад з'явилася його книга "Свiтогляд". У передмовi до неї Микола Михайлович написав

"Моє життя було вiддано хiрургiї. Але не тiльки: був iнженерний диплом, кiбернетика, дослiдження i моделi органiзму, iнтелекту, психiки, суспiльства. Були учнi, їхнi дисертацiї, написанi статтi i книги.

Завжди хотiлося зрозумiти

Вiдкiля взялася складнiсть свiту?

"Що є iстина"?

Як працює розум - будь який: тварини, людини, суспiльства?

Нарештi, яка доля людства?

Чи iснує "стрiла прогресу" в еволюцiї свiту?

Нарештi, зрозумiти самого себе, щоб керувати психiкою i гiдно зустрiти кiнець.

Менi 88, плюс погане серце (стимулятор, протез клапана, шунти на коронарах). Правда, я проводжу експеримент по подоланню старостi: двi години гiмнастики, година ходьби, дiєта, але перспективи сумнiвнi. Розмiрковую про науки з iнтересу, пишу i друкую з потреби самовираження, без домагань на прiоритети i визнання. Тому не буде посилань i полемiки. Не перебiльшую "науковiсть" своєї фiлософiї, напевно, вона вiддає дилетантизмом. Хочу створити (для себе!) цiлiсне уявлення про свiт, хоча б у самому узагальненому виглядi. Попутно намагаюся з'ясувати - яке щастя можливе для людини i суспiльства, що потрiбно для цього робити i яка iмовiрнiсть успiху. Мiй свiтогляд претендує на науковiсть i матерiалiзм. Розум людини створює релiгiйнi варiанти свiтобудови. Психологiчно вони можуть бути бiльш комфортнi, але для них я занадто реалiст."

Шкода, що тираж книги всього 100 примiрникiв. А треба б багато бiльше - книга дуже цiкава, судiть самi - от її глави: Розум, Людина, Суспiльство, Геополiтика, Майбутнє, "Iнша фiзика".

Книга як би пiдбиває пiдсумок роздумам видатного мислителя про роль, призначення i майбутнє людства.

Але це лише одне з трьох життiв Миколи Михайловича. Першим було життя хiрурга, що починалося у важкi роки Великої Вiтчизняної вiйни. Продовженням стали пiслявоєннi десятилiття - тисячi i тисячi надскладних операцiй на серцi, порятунок людей, багато хто з них уже вважав, що йому пiдписали смертний вирок.

Микола Михайлович стає знаменитим не тiльки на всю Україну, але i на весь колишнiй Радянський Союз i у свiтi.

В цi роки починається його життя як вченого-кiбернетика. Пiд його керiвництвом розгортаються дослiдження зi штучного iнтелекту, роботам, нейронної ЕОМ. I одночасно вiн устигав видавати книгу за книгою. Головне було не в цьому, а в тiм, що його книги, i не тiльки книги, а i статтi у провiдних газетах, його виступи перед великими аудиторiями викликали величезний iнтерес своєю вiдвертiстю - про що б вiн не писав чи говорив - про себе, про роботу хiрурга, про недолiки нашого суспiльства - усi ставали великими подiями, що впливають на наше життя, що надихають його своєю правотою, щирiстю, переконанiстю. Микола Михайлович стає визнаним iдеологiчним лiдером нашого суспiльства.

В одному з листiв, присланому у газету, що опублiкувала його соцiологiчну анкету з питаннями, якi оцiнюють сучасну ситуацiю в Українi було дуже виразно сказано: "Людинi, якiй ми довiряли свої серця, можна довiрити i вiдповiдь на питання - як нам жити!"

I так вiн трудився до останнього дня свого життя.

На його робочому столi стояв комп'ютер, який вiн успiшно опанував i через який по Iнтернету зв'язувався з усiм свiтом i свiт вiдповiдав йому численними листами, вiдгуками про його книги, теплими словами за усе зроблене їм для людей.

Про таких людей чудово сказано в книзi "Генiї в мистецтвi i науцi" (Н.В.Гончаренко, M. 1991 р., стор.379)

"Можна до межi iнтенсифiкувати своє життя, об'їхати кiлька разiв навколо свiту, вiдвiдати найбiльшi мiста свiту, перечитати максимальну кiлькiсть лiтературних i наукових шедеврiв, спiлкуватися з найцiкавiшими сучасниками, взяти активну участь у найвидатнiших подiях столiття, тобто продовжити своє життя як би усередину, углиб, ушир, але воно все-таки залишається тiльки одним, час для якого природа вiдпустила не дуже щедро. Так, у всякому разi, здається людям. I чи створив ти щось велике i довговiчне чи тяг сумовиту рутину конторського службовця, ти мiг збагатити чи знебарвити лише одне своє життя, за межами якого - абсолютна рiвнiсть однакового небуття для усiх. Генiй глибше iнших усвiдомлює це i, не пiддаючись пробi скептичного - "який сенс надривати свої сили", - намагається шляхом неймовiрної творчої працi вкласти в одне життя багато, збагативши його змiстовнiсть."

Микола Михайлович Амосов дiйсно зумiв в одному, вiдпущеному людинi життi, поєднати три: великого хiрурга, чудового письменника, блискучого мислителя-публiциста.

Прощавай, дорогий Микола Михайлович!




Книга Пам'ятi Миколи Михайловича Амосова    ›››
Сайт Миколи Михайловича Амосова   ›››