6.12.1913  -  12.12.2002
Главная   >   Публикации   >   О Н.М.Амосове   >   Публикации об Н.М.Амосове   >   Гороховатская О.Я. Многогранность таланта академика Н.М.Амосова

Гороховатская О.Я. Многогранность таланта академика Н.М.Амосова

Текст приводится на языке оригинала

Предисловие к книге Н.М.Амосова "Думи і серце". Київ, Академперіодика, 2013.
© О.Я.Гороховатська, 2013

Ймовірно за радянських часів вважалося неправильним писати статті про живих діячів науки, техніки, культури, мистецтва тощо. Ну хіба що інтерв'ю або невеликі ювілейні статті... На щастя, академік Микола Михайлович Амосов прожив довге, сповнене відкриттями й розчаруваннями, перемогами й втратами, щоденними трудовими подвигами, щастям і нещастями, життя. Він був всесвітньо відомим хірургом, видатним науковцем, депутатом Верховної Ради СРСР чотирьох скликань; займався дослідженнями в галузі біологічної та медичної, психологічної та соціальної кібернетики; читав лекції, що збирали багатотисячні аудиторії; писав наукові, художні та науково-публіцистичні твори; був увінчаний багатьма державними нагородами. І разом з тим, за життя писали про нього дуже мало.

Серед авторів рецензій та передмов до його художньої та науково-популярної літератури були журналісти, філософи, літератори, які завжди відзначали актуальність піднятих ним проблем, доступність і щирість викладення матеріалу. Так, в особистому архіві академіка Амосова Інституту архівознавства Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського НАН України зберігається переклад статті одного з журналістів видання Нью-Йорк Джеральд Трибюн (New York Gerald Tribune), Джерапьда В. Джонсона, що з'явилася після виходу в США книги Миколи Михайловича "Думи і серце". У статті, зокрема, зазначено, що автор — один з найбільших майстрів драматичного нарису не тільки в Росії, айв усьому світі і "відрізняється від інших, не менш знаменитих хірургів тим, що його художнє чуття зосереджується в пальцях рук лише під час операції. А поза операційною це художнє чуття визначає все його існування, не дає йому відокремити себе від своїх пацієнтів, і це викликає загальне захоплення". Разом з тим, і в художньому творі він використовує медичну термінологію, яка тільки робить книгу більш доступною та проясняє ситуації, про які йдеться. Він упевнений, що застосування кібернетики не лише допоможе, а й революціонізує медицину. При цьому журналіст зазначав, що М. Амосов є шукачем правди значно більшою мірою за будь-кого [1].

Характерним є те, що в інтерв'ю з Г. Торжевською, яке дав Микола Михайлович журналу "Наука і суспільство" з приводу виходу його першої книги, на питання про причини написання такого твору, Амосов знову підкреслював подібну думку. Він вважав, що художній твір варто і навіть потрібно насичувати науковими ідеями, оскільки наука почала посідати в житті людини набагато більше місця, ніж у попередні десятиліття. Тож треба, щоби кожна людина якомога раніше могла відчути потяг до цієї сфери духовного та інтелектуального життя. Та сама журналістка майже 30 років потому в ювілейній статті до "Вісника АН України", присвяченій 80-річчю від дня народження вченого, писала, що науковий підхід Амосова побудований на прагненні пізнати внутрішній світ людини в його непрямолінійності. Тому важливою справою для вченого стало моделювання особистості, окремих закономірностей системи людина-суспільство, штучного інтелекту, тобто реалізація ідей, висловлюваних науковцем і філософом ще в середині 60-х років минулого століття [2, 3].

Заслуговує на увагу історія видання книги М.М. Амосова "Думи і серце", що розповів на сторінках "Літературної України" журналіст Г. Кіпніс-Григорьєв, який неодноразово інтерв'ював Миколу Михайловича. Треба зазначити, що Амосов у своїх спогадах згадував про дружбу з письменником Ю.П. Дольд-Михайликом, який і був першим, хто прочитав сповідь хірурга і зробив пропозицію надрукувати її. Рукопис передали Віктору Некрасову, який, у свою чергу, запропонував його відомому поету О.Т. Твардовському — на той час головному редактору "Нового мира". Той погодився, але за умови, що з книги буде вилучено всю кібернетику. Звичайно, Микола Михайлович не міг пристати на таку пропозицію, тому вперше книгу було надруковано 1964 р. в Києві в журналі "Райдуга" та окремими главами в журналі "Наука и жизнь". Той самий журналіст згадував, що надрукована у 1988 році в "Литературной газете" стаття М. Амосова "Реальность, идеалы и модели" викликала величезний резонанс у суспільстві. На старших курсах факультету журналістики Московського та інших університетів країни її вивчали як зразок сучасної публіцистики [4].

У післямові лікаря й письменника Ю.М. Щербака до другого видання повістей М.М. Амосова (які побачили світ у видавництві "Дніпро" 1984 р.) було зазначено, що автор є відомим у своїй країні та за її межами не тільки як лікар і новатор наукового пошуку в галузі біологічної, медичної та психологічної кібернетики, а й як талановитий сучасний письменник і публіцист. Ю.М. Щербак наголошував, що Амосов-письменник створив художню прозу, яка несе у собі велику життєву правду, і порівнював твори Миколи Михайловича з російською літературою XIX століття — "Севастопольскими рассказами" Л.М. Толстого, "Записками из Мертвого дома" Ф.М. Достоєвського. А повість "ППГ-2266" за художньою та документальною точністю, силою правди зіставляв з творами К. Симонова, В. Бикова та інших відомих радянських письменників. Ю.М. Щербак звертав увагу на те, що коли читаєш художні твори М.М. Амосова, згадуються імена багатьох письменників-лікарів, зокрема, Ф. Рабле, Ф. Шиллера, А Конан-Дойля, А.П. Чехова, С. Моема та інших. Письменницький стиль Амосова автор післямови порівнював з хірургічною технікою: неначе відтинаючи скальпелем усе зайве, він звільняє основне, сутність людини — її серце й душу. Ю.М. Щербак як колега Миколи Михайловича дуже добре розумів, що медицина й література починаються з одного джерела — співчуття до людини, бажання полегшити її тілесні й душевні страждання [5].

В Європейському віртуальному комп'ютерному музеї, започаткованому наприкінці 1998 року, є сторінка, присвячена вченому: "Хірург, кібернетик, письменник", де створено Книгу пам'яті М.М. Амосова. Друзі, колеги, відомі постаті й пересічні громадяни колишнього СРСР, які нині живуть за кордоном, учні Миколи Михайловича та люди, які в силу обставин спілкувалися з ним, висловлюють свої думки й почуття, згадуючи цю видатну, непересічну, талановиту Людину [6].

Так, колишній, один з найстаріших співробітників Інституту кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН України доктор технічних наук, професор З.Л. Рабинович написав, що знав про М.М. Амосова ще до того, як познайомився з ним, зі слів свого батька — заслуженого лікаря УРСР, завідувача однієї з дитячих консультацій м. Києва. При тому, що Л. Рабинович був дуже скупий на похвали, він якось назвав Амосова новим медичним світочем, який спасає дітей віртуозно зробленими операціями. Вчений-кібернетик згадував також про своє знайомство з хірургом, коли той зайнявся біокібернетикою і став її засновником як науки, і висловлював свої враження від широти й глибини робіт М.М. Амосова у цій галузі. З.Л. Рабинович вважав, що дослідження та праці вченого в галузі біологічної та медичної кібернетики мали і мають велике пізнавально-теоретичне та практично-прикладне значення. Це стосується і медичної кібернетики, у якій він був дійсно піонером, і біологічної, де він був справжнім маяком у цій галузі з надзвичайно широким діапазоном досліджень. Важко переоцінити вплив особистості М.М. Амосова на формування та натхнення колективу вчених, які працювали й дотепер працюють у зазначеному напрямі. І ще одну особливість Миколи Михайловича відзначав З.Л. Рабинович: усе, чим займався вчений, він робив на високому професійному та науковому рівні, ні до чого у нього не було дилетантського ставлення, стосувалося це філософії, соціології, економіки, літературної творчості або чогось іншого, не кажучи вже про його професійну діяльність.

У газеті "Урядовий кур'єр" 2003 року було надруковане інтерв'ю з М.М. Амосовим майже тридцятирічної давності, де він прогнозував, з якими досягненнями в науці, техніці, медицині, культурі, спорті зустріне людство нове тисячоліття. Як і завжди, вчений не зрадив собі — йшлося про кібернетизацію медицини, розвиток штучного інтелекту для полегшення роботи вчених і лікарів, нові досягнення в імунології, фармацевтиці тощо. Необхідно зазначити, що майже всі ці прогнози здійснилися.

М.М. Амосов писав: "Моє життя було віддано хірургії. Але не тільки: був інженерний диплом, кібернетика, дослідження і моделі організму, інтелекту, психіки, суспільства. Були учні, їх дисертації, написані статті і книги" [7]. Ймовірно, саме невпинність технічної думки в поєднанні з медичною освітою, особливості способу його мислення, пошук відповідей на питання щодо еволюції світу, людського розуму, виявлення аналогій між кібернетичними та живими системами змусили Амосова займатися кібернетикою і врешті привели до появи нових її напрямів — біологічної та медичної. Можливо, причиною зацікавленості вченого кібернетикою було ще й те, що він потребував її як лікар.

Академіка М.М. Амосова сміливо можна назвати фундатором школи з біологічної та медичної кібернетики на теренах СРСР. Визнаний учений у цій галузі, який мав власний стиль роботи й мислення, створив особливу атмосферу наукових досліджень, виховав і згуртував навколо себе висококваліфікованих фахівців, більшість яких і дотепер розвивають ті напрями, роботу над якими розпочинали ще під керівництвом М. Амосова. Результати досліджень у галузі біологічної та медичної кібернетики широко використовуються яку практичній медицині й біології, так і для створення нових високоінтелектуальних інформаційних технологій. Колектив, який очолював М.М. Амосов протягом майже 40 років, продовжує працювати в Міжнародному науково-навчальному центрі інформаційних технологій та систем НАН України та МОН України.

В автобіографії М.М. Амосов так писав про початок роботи в цій галузі: "З 1958 року почалася наша "кібернетика". Спочатку це була лабораторія для відпрацювання операцій з АШК (апаратом штучного кровообігу — О.Г.), потім приєднали фізіологічні дослідження серця за участю інженерів і математиків. В Інституті кібернетики створили спеціальний відділ біокібернетики. Зібрався колектив ентузіастів" [8].

Колишні учні та колеги Миколи Михайловича згадували, що він був надзвичайно яскравою, неординарною, геніальною особистістю. Тому основним важелем роботи М.М. Амосова з аспірантами та співробітниками був його дуже високий авторитет. Усі колишні аспіранти академіка М.М. Амосова, всі ті, хто під його керівництвом готував кандидатські й докторські дисертації, зазначали, що Микола Михайлович був прекрасним науковим керівником.

Касаткіна Лора Михайлівна, канд. техн. наук, працювала з М.М. Амосовим з 1964 р., його перша аспірантка: "Він був чудовим науковим керівником, оскільки можна було мати свою думку і обстоювати її. Працювати з ним було дуже легко, він ніколи не відстежував дрібниці, давав повну самостійність. Задавав напрям роботи, консультації надавав по суті, решта - справа самого аспіранта".

Соловйов В'ячеслав Павлович, д-р економ, наук, канд. техн. наук, професор, заступник директора Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України, аспірант М.М. Амосова по відділу біокібернетики у 1968-1971 рр., захистив під його керівництвом кандидатську дисертацію: "Надзвичайно яскрава особистість. Але і дуже непередбачуваний. Мені імпонували його широка ерудиція, "незашореність". Стосунки дещо ускладнювала його імпульсивність. Він мав надзвичайно високий особистий авторитет серед співробітників, який заміняв йому організаторські здібності. Під час мого перебування в аспірантурі М.М. Амосов майже кожного тижня проводив у відділі семінари з моделювання внутрішньої сфери організму. Починалися вони зазвичай о 9.00 ранку, а о 12.00 до нього приходили і казали, що можна оперувати хворого. Він ішов і оперував часто до 6-9 години вечора".

Залежно від виду діяльності та ступеню довіри до виконавців, методи його наукового керівництва були різними.

Талаєв Семен Олексійович, головний інженер-програміст Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем (МННЦІТіС) НАН України та МОН України, працював з М.М. Амосовим протягом 36 років, починаючи з аспірантури у 1966 р.: "Микола Михайлович був багатогранною особистістю. Він міг бути авторитарним, але брав на себе відповідальність в умовах діяльності, пов'язаної з високою ціною помилки (хірургія). Був суворим вчителем, коли опікувався молодими, в яких вірив. І був "старшим" партнером при постановці та пошуку рішень проблем, в яких тільки формувалися основи наукових знань. Мені імпонували його здоровий глузд, комплексне бачення проблем, глибока порядність, інтелігентність, емоційність. Емоційність і ускладнювала роботу з ним. Стилем роботи нашого колективу була сумлінна робота на спільну проблему".

М.М. Амосов вимагав багато працювати, розбиратися і в математиці, і в нейрофізіології, і у психології. Вчений мислив широко, бачив перспективу й оцінював роботу не лише за тим, що конкретно було зроблено, а й за закладеним у ній потенціалом. Його учні не тільки могли, а й повинні були мати свою думку, відстоювати її на семінарах, які щотижня проводилися у відділі, могли отримувати необхідні консультації з досліджуваної проблеми. Він вчив критично ставитися і до чужих робіт, і до своїх, вміти оцінювати будь-яку інформацію та не боятися висловлювати власну думку.

Рачковський Дмитро Андрійович, д-р техн. наук, провідний науковий співробітник МННЦІТіС НАН України та МОН України, працював з М.М. Амосовим 15 років, його останній аспірант: "Микола Михайлович вимагав багато працювати і бути розумним. Вміти оцінювати будь-яку інформацію і не боятися висловлювати власну думку. Працювати з ним було легко. Коли його щось переставало цікавити, він так прямо і казав, - Мені це не цікаво. І тоді доводилося замислюватись, чому? Запитувати в Миколи Михайловича про причини було просто не прийнято. Якщо Микола Михайлович був з чимось незгоден, свою точку зору завжди можна було відстояти. Іноді він потім погоджувався, що був неправий, іноді - ні. Але навіть у цьому випадку він дозволяв діяти самостійно, тобто вчитися на власних помилках".

Доступність, чітке й конструктивне мислення, надзвичайні чесність і порядність, ентузіазм приваблювали та полегшували роботу з ученим. Разом з тим, Амосов бував неврівноваженим, украй емоційним, іноді несправедливим, непередбачуваним; це призводило до того, що деяких людей та ситуації він оцінював, так би мовити, під настрій, причому ці оцінки могли бути дуже різкими. Коли М.М. Амосов був у доброму гуморі, його ідеї відрізнялися надзвичайно високою продуктивністю, якщо ж виникали проблеми під час або після операцій — з'являлася тяжкість у душі та на серці, що призводило до виникнення руйнівних мотивів творчості. Тому іноді для того, щоб отримати наукову консультацію, доводилося шукати відповідного настрою. При цьому всі, хто працював з Миколою Михайловичем, відзначали, що для нього характерною була широка ерудиція, простота у спілкуванні, незалежно від рангу співрозмовника, неймовірна працелюбність, щирість, незалежність і сміливість поглядів, оригінальність думок, інтелігентність, прагнення справедливості (у т.ч. у глобальних масштабах). Тому атмосфера в колективі була здоровою, пронизаною поважливим ставленням до керівника й один до одного. У складні часи застою співробітники Миколи Михайловича відчували, що працюють в умовах порядності, чесності, ентузіазму. М.М. Амосов писав, що він сформував для себе "внутрішній закон: повага до почуттів інших людей. Не спричиняти людям горя. Вимагати від інших — хоча б мінімуму совісті й відповідальності за провини" [7]. Можливо, саме тому вчений завжди надзвичайно відповідально та з повагою ставився до чужих наукових результатів, зокрема, до результатів наукових досліджень своїх учнів і підлеглих. Це давало їм змогу вибирати, шукати оптимальні рішення відповідно до предметної області їхніх досліджень. Причому Амосов, як правило, окреслював стратегічні напрями наукового пошуку та цікавився отриманими результатами, навіть виявлявся жорстким у відстеженні ідеї, яка була запропонована для дослідження. Коли ж роботу було налагоджено повною мірою, і справа починала торкатися деталей, він відходив від цієї проблеми і захоплювався вирішенням іншої.

Палець Борис Леонідович, д-р мед. наук, працював з М.М. Амосовим протягом 14 років: "В нього було трепетно-шанобливе ставлення до результатів чужої праці. Амосов був не кабінетний учений. Це була фігура, величина, явище".

Головним у керівництві М.М. Амосовим колективом відділу біокібернетики були інтелектуальна складова, інтелектуальний пресинг, неперервне горіння. При цьому всі колишні учні Миколи Михайловича відзначали, що часто він спирався на інтуїцію та самоаналіз, а з його досвідом і знаннями всі ідеї вченого виявлялися перспективними. Він ставив перед колективом складні задачі, які, на перший погляд, неможливо було розв'язати. Проте комусь треба було починати роботи за тими напрямами, за якими працював відділ, і Амосова зовсім не бентежило те, що ніхто у світі цього не робить. Особливостями методу наукового пошуку академіка М.М. Амосова були принцип нетипових рішень та швидкість мислення, тому він не боявся невідомого, а ставив задачу, йшов і брав знання.

Ольшаніков Валерій Степанович, канд. техн. наук, працював з М.М. Амосовим протягом 30 років: "У ньому приваблювали неймовірна працелюбність, відвертість, прагнення справедливості (в деталях і в глобальних масштабах). Він був досить демократичним в ролі наукового керівника. Складнощів у стосунках для себе особисто згадати не можу. Для стилю й методів роботи колективу були характерні романтика, ентузіазм, готовність братися за найскладніші завдання з метою їхнього вирішення".

Крім того, Микола Михайлович умів знаходити людей і створювати нестандартне, незвичайне, цікаве середовище. Для нього було цікавим висувати гіпотезу, а потім її перевіряти; шукати підходи та рішення, навіть за відсутності даних. Оскільки, як зазначалося вище, наукові інтереси вченого були дуже широкими, мислення стрімким, а натура суперечлива, Амосов досить швидко міг охолонути до проблеми, вивчення якої сам же ініціював. Він очікував швидкого отримання результатів у галузі біологічної кібернетики, проте елементна база наприкінці 50-х рр. минулого століття, а навіть і у 80-ті рр. в СРСР сильно відставала від тих ідей та потреб, які висувалися Амосовим. Тому сподівання на швидкий успіху вирішенні поставлених задач не виправдалися.

Пріоритети наукових досліджень Амосова іноді змінювалися — періодично він переключався з вирішення однієї проблеми на іншу з тих, які його давно вже не цікавили. Але це не означало, що переключення було повним, просто на перший план виходило щось інше. Микола Михайлович умів дуже точно й влучно знаходити слабкі місця у викладенні, що є свідченням його аналітичного розуму та надзвичайних здібностей. Багато хто з колишніх колег М.М. Амосова відзначали, що він дуже цікавився різними галузями знань, навіть тими, якими він не займався за родом своєї діяльності. Микола Михайлович сам казав, що для нього "кібернетика слугувала лише задоволенню цікавості, якщо не рахувати двох десятків підготовлених кандидатів і докторів наук" [8].

Бєлов Володимир Михайлович, д-р мед. наук, провідний науковий співробітник МННЦІТіС НАН України та МОН України, працював з М.М. Амосовим з 1969 р. протягом 21 року: "У Миколи Михайловича була вражаюча здатність знаходити слабкі місця у викладенні. Він міг тільки побіжно продивитися текст і одразу ж знайти це місце. Аналітичний розум і вражаюча допитливість, особливо в тих галузях, якими він не займався. Був жорстким у відслідковуванні ідеї, яка висувалася. В роботі дуже чіткий та обов'язковий. Для нього характерними були простота у спілкуванні, у стосунках і довірливість".

М.М. Амосов завжди вчився, маючи до всього непідробний інтерес. Так, незадовго до того, як йому виповнилось 50 років, він почав вивчати англійську мову, що дало йому змогу отримувати важливу для нього наукову, і не тільки, інформацію.

У біографії деяких учених можна побачити круті повороти від розробки однієї наукової проблеми до дослідження іншої. Повною мірою це стосується й особистості академіка М.М. Амосова та створених ним шкіл у різних галузях науки. До кінця 1950-х рр. Микола Михайлович Амосов склався як відомий хірург, який вже на той час мав учнів у цій галузі. Але різнобічність його поглядів та наукових спрямувань, а також отримана ним технічна освіта стали причиною виникнення у нього наукового інтересу до біологічної кібернетики. Як зазначав академік АН УРСР Б.В. Гнєденко у відгуку про напрями наукових інтересів доктора медичних наук професора М.М. Амосова від 30.12.1959 р., "Коло його інтересів надзвичайно широке: вивчення питань вищої нервової діяльності як шляхом постановки спеціальних фізіологічних досліджень, розробки сучасної апаратури, моделювання, так і шляхом побудови гіпотетичних схем, що підлягають експериментальній перевірці. Винятковий хірургічний дар у поєднанні з бажанням осмислити процеси, що відбуваються в живому організмі, та наявністю технічної освіти, являють собою рідкісний випадок, який для розвитку кібернетики є особливо цінним. Безсумнівно, що при своїй різнобічній освіті й глибокому розумінні ролі техніки та математики в сучасних фізіології та медицині, проф. М.М. Амосов зуміє знайти нові шляхи розв'язання кібернетичних проблем біології" [9].

Микола Михайлович зазначав, що моделювання є змістом всієї його кібернетики. Тому одним з перших об'єктів, для якого було створено та застосовано математичні моделі, став організм людини, як система взаємопов'язаних органів, та його фізіологічні особливості.

Необхідність створення комплексних моделей фізіологічних функцій була пов'язана з вирішенням низки наукових фундаментальних і прикладних задач, що стосувалися дослідження та впливу на організм людини різноманітних чинників зовнішнього і внутрішнього середовища. У багатьох випадках важко, а іноді й неможливо здійснювати експерименти або отримувати дані щодо певних фізіологічних показників людини. У той же час існували та існують випадки, коли потрібно приймати обґрунтовані рішення щодо впливу на організм людини в умовах неповноти інформації про стан її здоров'я (наприклад, після перебування в екстремальних умовах навколишнього середовища, за складних патологічних станів тощо). В такому разі лікар або фізіолог повинні були обирати спосіб дій, не дивлячись на те, що наукові уявлення про регуляцію життєво важливих функцій людини на той час були далеко неповними, приблизними та неоднозначними. Застосування при цьому складних комплексних моделей організму дозволяло вирішити низку вищезазначених проблем.

У середині 60-х рр. XX ст. вченими різних країн, зокрема Німеччини, США, були запропоновані математичні моделі деяких фізіологічних процесів: дихання, кровообігу, терморегуляції. Проте цих моделей було небагато, підходи до їх розроблення та методи реалізації були різні [10]. Крім того, першою ланкою, або (за виразом М. Амосова) нижчим поверхом, де власне здійснюються всі метаболічні процеси, що забезпечують ті чи інші фізіологічні реакції організму, є клітина. Зважаючи на це, була запропонована математична модель біохімічних процесів клітини. Враховуючи надзвичайну складність метаболізму клітини та недосконалість обчислювальної техніки, в основу згаданої моделі були покладені лише деякі найважливіші ланцюги біохімічних реакцій, зокрема, синтез АТФ, деяких амінокислот, нуклеїнових кислот тощо [11].

М.М. Амосов розумів, що для створення моделі організму людини в цілому необхідно змоделювати окремі системи, що забезпечують життєдіяльність організму. Тому протягом 1968-1975 рр. групою співробітників відділу біокібернетики Інституту кібернетики АН УРСР під керівництвом Миколи Михайловича були здійснені дослідження зі створення математичного опису та цифрових моделей цілої низки найважливіших систем організму та дослідження деяких саморегуляторних процесів у них; розробки комплексної моделі взаємопов'язаних фізіологічних систем і вивчення з її допомогою регуляції життєвих функцій організму за нормальних умов функціонування; застосування моделі для відтворення спрощених патологічних ситуацій [1 2].

Розробляючи моделі фізіологічних систем людського організму, поряд з даними, отриманими в дослідженнях на людях, іноді використовувалися результати дослідів на тваринах. Застосовувався функціональний підхід, тобто враховувалася саме фізіологічна функція органу чи регуляторної системи, а не морфологічна основа явищ, які вивчалися. Крім того, моделювання здійснювалося тільки для органів, систем органів і організму в цілому, а молекулярний і клітинний рівні були відображені лише в характеристиках органів. Дослідники розробили цифрові моделі підсистем деяких фізіологічних систем, так званої внутрішньої сфери організму: кровообігу, зовнішнього дихання й тканинного метаболізму, водно-сольового обміну, терморегуляції. Роботи здійснювалися в три етапи — побудова математичних моделей, дослідження цифрових моделей окремих фізіологічних систем і процесів, а також дослідження комплексу цифрових моделей взаємопов'язаних фізіологічних систем організму людини. Таким чином, була створена комплексна модель регуляції життєво важливих функцій організму людини за нормальних умов. Проведені дослідження моделей показали, що теоретичні дані добре збігалися з експериментальними, отриманий матеріал можна було використовувати як для кількісного аналізу експериментальних і клінічних даних, так і для системного аналізу фізіологічних функцій.

Зрозуміло, що у ході побудови будь-якої моделі важко уникнути спрощень. Тому завдання дослідників полягало в тому, щоб у процесі моделювання зберегти основні, більш істотні для даних досліджень характеристики об'єкту. Так, розробляючи модель системи кровообігу, за об'єкт моделювання бралася основна, насосна функція кровообігу, яка є результатом діяльності шлуночків серця при різному рівні нейрогуморального впливу. Існуючі на той час математичні моделі серця відбивали біофізичні властивості міокарда, проте саморегуляторні характеристики та інші фізіологічні закономірності були враховані неповною мірою. Не можна сказати, що завдяки роботі співробітників відділу біокібернетики В.О. Ліщука, Б.Л. Пальця, Б.Т. Агапова, О.І. Ліссової та деяких інших була створена досконала математична модель серця та системи кровообігу, але отримані результати допомогли подальшому розробленню моделей серцево-судинної системи.

На період до 1977 р. як зарубіжними, так і вітчизняними вченими за допомогою цифрового та аналогового моделювання була імітована поведінка дихальної системи за умов гіпоксії на висоті й на рівні моря, за наявності у вдихуваному повітрі різної концентрації кисню та вуглекислого газу, за метаболічних змін кислотно-лужної рівноваги тощо. Тому окремі співробітники відділу, зокрема, К.Г. Лябах та деякі інші, працювали над створенням математичної моделі тканинного метаболізму. Використовуючи численний фактичний матеріал, що дозволяв описати фізіологічні механізми регуляції дихання, на першому етапі була розроблена математична модель процесів регуляції зовнішнього дихання за різних умов (у стані спокою та під час фізичного навантаження). Оскільки газовий склад крові, зокрема венозної, може змінюватися в умовах інтенсивної фізичної роботи, а значить збільшенні інтенсивності метаболізму, дослідники запропонували також математичну модель тканинного метаболізму працюючих м'язів. Причому розглядалися умови достатнього надходження кисню до м'язової тканини та робота в анаеробних умовах. За допомогою математичних рівнянь було показано, що зміна рівня метаболізму та збільшення частки анаеробних процесів істотно змінюють газовий склад крові та викликають зміни кислотно-лужної рівноваги. Таким чином, створення математичної моделі продемонструвало зв'язок зовнішнього дихання з обмінними процесами та їх об'єднання в одну функціональну систему регуляції зовнішнього дихання й тканинного метаболізму.

Складовою частиною метаболічних процесів організму людини є водно-сольовий обмін. Він є надзвичайно важливим для осморегуляції, тобто підтримання осмотичного тиску та об'єму рідин тіла на стабільному рівні. Для забезпечення гомеостазу першочергову роль відіграють іони натрію, калію, кальцію, магнію, хлору та деякі інші, концентрація яких регулюється організмом, оскільки вони беруть участь у багатьох життєво важливих фізіологічних процесах. Тому при створенні математичної моделі водно-сольового обміну потрібно було врахувати всі особливості роботи й регуляції нирок. Аспіранту М.М. Амосова В.П. Соловйову, який займався вирішенням цієї проблеми, вдалося побудувати математичні моделі нирки, процесів перерозподілу води й транспорту деяких іонів, а також механізму гуморальної регуляції водно-сольового обміну в організмі людини. Модель було реалізовано на електронно-цифровій обчислювальній машині. За допомогою математичного моделювання було виявлено вплив хронічної ниркової недостатності на механізм натрійуреза та на вміст іонів натрію в міжклітинній рідині.

Оскільки через нирки протягом доби протікає величезна кількість крові, однією з функцій якої є терморегуляція, дослідникам важливо було створити модель, що відображала б регулювання тепла в тілі людини.

Відомо, що терморегуляція людського організму являє собою надзвичайно складний процес, у якому беруть участь як внутрішні органи, так і поверхня тіла. Існує також залежність терморегуляції від деяких параметрів навколишнього середовища. У будь-якому випадку віддача тепла може змінюватися залежно від швидкості його утворення та від зовнішньої температури. Існує чотири механізми тепловіддачі: теплопровідність, конвекція, потовиділення та випаровування. При створенні математичної моделі теплообміну, яку розробляла співробітниця відділу біокібернетики І.Й. Єрмакова, були враховані всі вищезгадані особливості тепловіддачі. Причому всі ділянки, які бралися до уваги при моделюванні, функціонально були об'єднані системою кровообігу, оскільки кров є основним переносником тепла. Особливістю роботи було те, що адекватність моделі великою мірою залежала від правильного вибору параметрів, а для кількісного її дослідження необхідно було знати швидкість теплоутворення, поверхню, коефіцієнт теплообміну, фізичні константи тощо. Розроблена модель мала змінну структуру, тобто кількість і напрямок зв'язків ділянок не були фіксованими, що давало можливість відображати геометричну форму тіла, процеси утворення й передачі тепла в організмі, поверхневу та пошарову температурну топографію тіла. Крім того, модель враховувала зовнішні впливи (температуру, вологість, швидкість вітру). Дослідниками було здійснено низку експериментів на створеній моделі. Зокрема, визначалися зміни температури мозку, шкіри, окремих частин тіла та деяких внутрішніх органів у часі за умов ступінчастої зміни температури навколишнього середовища. В іншому експерименті визначалася температура тих самих ділянок тіла в умовах штучної стабілізації температури артеріальної крові. Було продемонстровано, що основним процесом, який визначає характер та часові характеристики перехідних режимів у некерованій системі терморегуляції, є перенос тепла кров'ю, а при підтриманні сталості температури артеріальної крові зміни температури досліджуваних ділянок тіла були незначними.

Після створення моделей окремих фізіологічних систем співробітники відділу біокібернетики під керівництвом М.М. Амосова створили математичну модель взаємопов'язаних фізіологічних систем — модель внутрішньої сфери організму людини — та здійснили її дослідження.

Використовуючи цю математичну модель, співробітники М.М. Амосова дослідили процеси регуляції фізіологічних процесів за умов нормального функціонування організму при імітації фізичного навантаження. Результати досліджень дозволили зробити висновок про відповідність більшості реакцій моделі експериментальним даним. За допомогою запропонованої комплексної моделі взаємопов'язаних фізіологічних систем можна було також вивчати роль тих чинників, які характеризують процес адаптації до фізичного навантаження. Ці відомості були особливо важливими для застосування в галузі фізіології праці та спорту.

Крім того, на створеній моделі була досліджена регуляція фізіологічних функцій для умов серцевої патології, а саме слабкості серця. На початку 70‑х рр. XX ст. у світі тільки починали займатися математичним моделюванням функціонування фізіологічних систем за умов патології. М.М. Амосов, як хірург, добре розумів значення подібних досліджень для фізіології та клініки. Тому він був серед тих учених, які першими звернулися до створення моделей патологічних ситуацій. Результати досліджень показали, що розроблена модель у цілому виявилася придатною для відтворення деяких патологічних станів організму людини.

Таким чином, створена групою співробітників відділу біологічної кібернетики комплексна цифрова модель взаємопов'язаних фізіологічних систем організму людини являла собою об'єднання окремих підпрограм, що давало змогу, в разі необхідності, здійснювати доповнення та зміни в описанні її окремих елементів. Тобто можна було вдосконалювати модель одночасно з використанням її для фізіологічного та клінічного аналізу [12].

У 1963 р., паралельно з вищезгаданими, розпочалася серія робіт зі створення моделей інтелекту, побудованих на принципі семантичних мереж із системою посилення-гальмування (пізніше такі моделі отримали назву М_автоматів). У результаті була запропонована гіпотеза про механізми переробки інформації мозком людини; було також сформовано уявлення про структуру та механізми дії мозку, що пов'язано з психічною діяльністю людини.

Запропонована гіпотеза базувалася на аналізі наявних на той час даних нейрофізіології, психології та нейропсихології. Дослідники виходили з того, що вищі відділи центральної нервової системи людини включають у себе ієрархічно організовані підсистеми, вершиною яких є кора великих півкуль. Вона містить інформаційні моделі станів відділів мозку, що розташовані нижче, і формує моделі процесів, які відбуваються в цих відділах. Активована коркова модель часто підтримує відповідний стан підкоркових структур, тому між цими двома елементами можуть існувати прямі та зворотні зв'язки. В даному випадку під активністю малися на увазі саме інформаційні, а не фізіологічні, характеристики станів моделей. Отже, вищезгадана модель представляла кору у вигляді певної сукупності інформаційних моделей об'єктів та явищ внутрішнього й зовнішнього світу людини, а процеси переробки інформації в корі трактувалися як процеси взаємодії таких моделей [13].

У загальній структурі згаданої гіпотези було виділено три основні частини. Перша містила описання основних програм переробки інформації людиною. Ці програми були пов'язані з формуванням поведінкових реакцій. Друга описувала кору головного мозку на рівні її інформаційних механізмів; були розвинені уявлення про інформаційні моделі об'єктів зовнішнього та внутрішнього світу, які реалізовувалися ансамблями нейронів. До третьої частини були віднесені положення, що стосувалися принципів побудови автоматів, які відтворювали ті чи інші програми, а також були розвинені уявлення про те, що програми кори здійснюються при взаємодії різних за походженням моделей. Запропоновану мову моделювання було розвинуто на основі уявлення про мислення як про спрямовану взаємодію множини коркових інформаційних моделей об'єктів зовнішнього та внутрішнього світу людини. Штучні системи, побудовані на основі цього уявлення, реалізовувалися у вигляді специфічних мереж — М-мереж. За допомогою такої мережі можна було представляти взаємопов'язані системи образів і понять, які використовує людина в процесі мислення.

В цілому проблема створення штучного розуму мала й має прикладний характер. Причому спрямованість на практичне використання результатів була характерною не лише для кінцевої мети досліджень — створення систем штучного розуму, здатних розв'язувати складні інтелектуальні задачі, — а й для проміжних етапів, одним з яких було створення пристроїв РЕМ і МОД. Принципово важливим було те, що об'єктом моделювання стали не окремі структури, механізми чи функції, а мозок людини як соціальної істоти. Таким чином, були зроблені перші кроки в моделюванні психіки людини. Створені моделі РЕМ (перша модель, яка відображала умовний сюжет подорожі певного штучного об'єкту в середовищі, що містило корисні та небезпечні для нього об'єкти), МОД, МОД-1, МОД-2 могли розглядатися як модель діяльності людини з прийняття рішень у задачах руху в лабіринті. Крім того, МОД-2 міг використовуватися як прилад, що керує пересуванням технічних систем, призначених для збору інформації, транспортування тощо.

Взагалі дослідники поділяли моделі на дві великі групи: 1) моделі у природних моделюючих системах, які можна уявити як образи, що зберігаються в корі головного мозку, 2) фізичні моделі, зроблені людиною. Зазначалося, що кожен рівень складних систем має свої типи моделей, представлених різними способами. У клітині вони виражаються молекулярними структурами, в багатоклітинному організмі — тканинами, у суспільстві — фізичними моделями — книгами, речами тощо. Людина використовує різноманітні засоби для відтворення своїх коркових моделей. Це вербальні, графічні, фізичні, математичні моделі, а також моделі, створені за допомогою електронно-обчислювальної техніки. Причому будь-яка моделююча установка має межу своїх можливостей, що визначаються її структурою, кількістю й різноманітністю елементів та їхніх зв'язків. Подібна установка не може детально змоделювати складнішу за неї систему. Так, кора детально може імітувати лише моделі складових частин організму людини. М.М. Амосов вважав, що в корі, у свою чергу, можна умовно виділити тимчасові моделі, що являють собою комплекси збуджених нервових клітин, які відбивають предмет або явище. Існують також постійні моделі кори, представлені комплексами з'єднаних міцними (вродженими чи набутими) зв'язками нейронів [14]. Мозок людини являє собою систему, яку надзвичайно важко пізнати. Проте, спостерігаючи за поведінкою людини та маючи певні дані з фізіології центральної нервової системи, можна було скласти гіпотезу про механізми психіки з точки зору загальної інформативності.

Тому одночасно проводилися дослідження з алгоритмічного моделювання мислення, що сприяло формуванню окремого напряму кібернетики — евристичного програмування. Цей метод передбачає вивчення феноменології процесів переробки інформації мозком людини при розв'язанні певних класів задач. Моделі, що при цьому створюються, повинні робити те, що робить людина і те, як вона це робить. При евристичному моделюванні структура моделі має відповідати передбачуваній структурі інформаційних механізмів мозку. Відповідність поведінки моделі поведінці людини при розв'язанні певного класу задач є не тільки метою, а й засобом перевірки адекватності уявлень, що моделюються, про механізм переробки інформації мозком. Згадані роботи здійснювалися першими аспірантами М.М. Амосова О.М. та Л.М. Касаткіними, а також Е.М. Куссулем, В.М. Бєловим, С.О. Талаєвим. Можна сказати, що М.М. Амосов і його співробітники були авторами підходу, названого ними евристичним моделюванням. Це був один із внесків школи академіка М.М. Амосова в науку — не очікувати, поки об'єкт дозволять вивчати, а будувати його модель. Зазначений метод широко застосовувався у відділі біологічної кібернетики — і при створенні моделі так званої внутрішньої сфери організму, і при створенні нейромереж, і пізніше в робототехніці. Історичний розвиток методів моделювання складних систем підтвердив доцільність цього методу. На початку 70-х рр. XX ст. американський дослідник, один з найбільших на той час спеціалістів у галузі теорії керування, Джей Форрестер у праці "Світова динаміка" запропонував метод динамічного моделювання. Цей метод теж був машинно-орієнтованим і відрізнявся від метода Амосова тим, що характеристики елементів системи визначалися лише одним параметром [15].

Протягом 7-8 років учені під керівництвом М.М. Амосова займалися створенням мережевих моделей на цифрових обчислювальних машинах, поки не впевнилися в обмежених можливостях таких моделей. Справа в тому, що в МОД були відтворені найбільш прості програми психіки, і в цілому створений автомат відповідав лише досить примітивній тварині. Звичайно, існувало й існує багато задач, для яких достатнім був і такий обмежений інтелект, зокрема, для роботів, призначених для спеціалізованої діяльності. Найважливішою вимогою для них була автономність. Основна ідея дослідників полягала в тому, щоб представити кожну елементарну модель у вигляді посилювача, на вхід якого надходить потенціал від інших моделей, а на виході формується посилений потенціал, який теж передається по зв'язках і гаситься пропорційно їх опору. Різні характеристики посилювачів і різні опори зв'язків дозволяють створити структури будь-якого призначення. У результаті Амосов зі співробітниками дійшли висновку, що модель інтелекту на фізичних елементах найбільшою мірою наближається до імітації мозку [16]. Тому в 1972 р. розпочалися роботи зі створення моделі штучного інтелекту у вигляді мережі фізичних елементів — робота ТАІРа, який був успішно продемонстрований на IV міжнародному симпозіумі зі штучного інтелекту (IFAC) в Тбілісі у 1975 р. Робот являв собою триколісний самохідний візок, обладнаний системою датчиків; керувався нейронною мережею, реалізованою на електронних схемах і транзисторах. Під час руху він мав обходити перешкоди — людей, дерева тощо, причому ціль руху задавалася координатами точки на місцевості. Треба зазначити, що дослідники зважали як на теоретичні, так і на прикладні аспекти вивчення проблем штучного інтелекту. Метою їх теоретичних досліджень була розробка методів побудови систем, що могли б забезпечити розв'язання складних задач, які не поступаються складністю задачам, що розв'язує людина. Прикладні дослідження були спрямовані на розвиток процесів автоматизації виробництва, тобто технічної та інтелектуальної діяльності людини [13]. Таким чином, було показано принципову можливість створення автономного робота, керованого нейронною мережею, та складність організації взаємодії робота з природним середовищем і необхідність використання нейромереж, здатних до самонавчання.

Недосконалість обчислювальної техніки у 1960-1970‑ті рр. значно ускладнювала роботи в галузі штучного інтелекту, але попри все вченими було створено низку спеціальних засобів — спеціалізовані алгоритми мови, фізичні елементи для моделювання нейромереж тощо. На початку 70‑х рр. XX ст. в цій галузі склалася кризова ситуація: з одного боку, була можливість досить повно відображати властивості нервових клітин у технічних пристроях, з іншого — були відсутні засоби використання цих точних моделей для розв'язання технічних завдань. Не дивлячись на все, дослідження можливостей створення роботів, що навчаються, з нейромережевими системами керування було таки здійснено на сконструйованому в 1979 р. макеті "МАЛЬІШ". Пізніше було створено ще декілька роботів, на яких перевірялися різноманітні схеми керування рухами та взаємодії з навколишнім середовищем. У 1980-1986 рр. були створені макети транспортного робота STAR, на якому відпрацьовувались алгоритми керування транспортним роботом, створеним на базі серійного автовантажника, та автономного робота МАВР, здатного цілеспрямовано пересуватися по пересіченій місцевості [17].

Крім зазначених вище робіт, у відділі, яким керував М.М. Амосов, здійснювалися також роботи в галузі медичної кібернетики. Надзвичайно актуальним та важливим був її напрям, пов'язаний з проблемами профілактичної медицини та керуванням у галузі охорони здоров'я.

З 1959 року в колишньому СРСР почали впроваджуватися в практику профілактичних і лікувальних установ методи медичної кібернетики та обчислювальна техніка. Розвиваючись як науковий напрям, в інститутах клінічного профілю виникла медична кібернетика, яка зробила істотний внесок у проблему пізнання здоров'я та хвороб людини, суспільства та довкілля, розробляючи теорії адаптогенезу, діагнозу, прогнозування, оптимального керування лікуванням, створюючи моделі перебігу захворювання, моделі керування охороною здоров'я тощо. Складність вводу та обробки даних, виділення з них інформації вимагали автоматизації процесу керування. Тому 1971 р. в Інституті кібернетики АН УРСР з'явився відділ медичних інформаційних систем, керівником якого став один з учнів М.М. Амосова А.О. Попов. Дослідження, які проводилися у відділі, привели до створення нової технології збирання, обробки й переробки даних та інформації на основі застосування автоматизованих медичних інформаційних систем (МІС). Останні становили сукупність засобів обчислювальної техніки, різноманітних математичних програм, що її забезпечували, та периферійних пристроїв, розрахованих на розв'язання задач зі збирання, обробки та збереження медичної інформації. У відділі медичних інформаційних систем були розроблені МІС для різних класів хвороб, зокрема, нейроінфекцій [18].

В одному з численних інтерв'ю, які давав академік М.М. Амосов, він казав, що його любов'ю була лише хірургія, а "кібернетика — це інтелектуальна любов, це просто інтерес. Медичною кібернетикою не займаюся давно, з того часу як закінчили з діагностичними машинами. Зараз мене цікавлять не медичні аспекти кібернетики, а соціальні, психологічні" [19]. Приділяючи увагу питанням моделювання суспільства, М.М. Амосов розумів, що основою соціологічних моделей є соціальна психологія людини, модель особистості.

З'ясування переваг і недоліків різних суспільних устроїв стало поштовхом до створення евристичних моделей суспільства. Такі моделі допомагали зв'язати в єдину систему численну кількісну та якісну інформацію, а також перевірити суперечність закладених у них гіпотез шляхом порівняння моделі та об'єкта, що моделюється, і за необхідності здійснити корегування цих гіпотез. Метод евристичного моделювання, вважав учений, підходить для будь-яких соціальних систем. Залежно від мети й ресурсів можна розробити моделі різної складності та спрямованості, причому в першу чергу потрібно створити обмежені системи, щоб удосконалити керування економікою. Економічні моделі передбачали спеціальні економічні критерії ефективності управління (продуктивність праці, собівартість продукції, прибуток тощо), проте не враховували людський чинник (психіку людей та ідеологічні чинники). Тому дослідники запропонували інформаційну модель економічної системи доповнити її соціальною моделлю. М.М. Амосов вважав, що врахування психологічних аспектів у моделі суспільства дозволить повніше зрозуміти соціальні тенденції. "Моделі широко розповсюджені в економіці, проте з них вийнята серцевина — психологія та соціологія. Без них вони втрачають більшу частину своєї цінності. У трактуваннях таких складних систем, як особистість, суспільство, наші філософи розходяться із західними на 100%. І не зможуть домовитися, поки не буде теорії, що спиратиметься на методику вимірів, та математичної моделі. Тобто, поки наука про суспільство не перейде зі сфери гуманітарної в природничу" [8]. Для цього він запропонував використовувати узагальнені моделі особистостей, які відображали б основні риси різних соціальних груп.

З метою розробки структурно-динамічного моделювання становлення й формування особистості людини молодим співробітником М.М. Амосова В.М. Бєловим було здійснене дослідження динаміки характеристик особистості. Шляхом довготривалого продовженого спостереження за розвитком і вихованням однієї й тієї ж групи дітей від 9 місяців до 10 років було проведено аналіз впливу взаємодії біогенної та соціогенної складових характеристик особистості. Ці дослідження стали базою для побудови розгорнутих моделей обліку людського чинника у системах планування, керування колективом, підвищення ефективності виховання, освіти, здоров'я. Було встановлено, що основу переводу якісних проявів характеристик особистості та середовища у кількісні вирази складають експертні оцінки, що було відомо раніше також для медицини, соціології та інших наук [20].

Починаючи з другої половини 1960‑х рр., група дослідників відділу біокібернетики (В.М. Бєлов, Д.М. Галенко, В.С. Ольшаніков, С.О. Талаєв, Ю.І. Яковенко) здійснювали дослідження в галузі соціальної психології. На основі отриманих результатів у 1969 р. М.М. Амосов написав і видав брошуру "Моделювання суспільних систем". Треба зазначити, що в колишньому СРСР соціологію можна було розглядати лише як суспільну науку, її біологізація не допускалася; у зазначеній праці були посилання на деяких авторів, прізвища котрих у ті часи було небажано згадувати. Крім того, дослідження з соціальної психології викривали певні недоліки соціалістичної системи. Все це призвело до того, що брошуру швидко видалили, а відповідну тему в інституті відкривати не дозволили, тому дослідження в цьому напрямі на деякий час загальмувалися і стали більше спрямовуватися на галузі робототехніки та штучного інтелекту [8].

Не дивлячись на заборони, у результаті тривалих досліджень у 1972 р. було побудовано першу структурно-функціональну модель узагальненої людини СОЦІОН. Завдяки чисельним експериментам було доведено, що можна створювати моделі з достатнім ступенем правдоподібності таких рис людини, як почуття, мотиви, стан душевного комфорту. Створена функціональна система узагальненої моделі особистості була зорієнтована на те, щоб врахувати людський фактор в автоматизованих системах керування виробництвом. Модель містила низку виробничих параметрів, зокрема, продуктивність праці, ступінь втоми, рівень душевного комфорту тощо.

Вже за часів перебудови у вчених з'явилась можливість знов повернутися до проблеми соціальної психології.

З метою створення моделі особистості конкретного респондента Микола Михайлович через "Літературну" та "Учительську" газети 1990 року здійснив декілька соціологічних опитувань, результати яких були оброблені й опубліковані у популярних журналах. Таким чином, було здійснено узагальнення біологічної та соціальної природи людини. Переймаючись ідеями побудови моделі суспільства, вчений звертав увагу на питання відображення ідеології в моделі суспільства. Він пропонував два джерела виникнення ідей — Алгоритм Розуму та біологічні потреби. До оптимізації ідеологій він підійшов через моделі соціальних систем. Для цього були використані три типи моделей: структурні, статистичні та експериментальні. Моделі були призначені для дослідження взаємодії ідеології та психології у впливові їх на політику та економіку. Вчений сам досить скептично оцінював реальність і дієвість створених ним моделей і, разом з тим, наголошував на необхідності створення й використання останніх для залучення науки до керування суспільством.

Вищезгадані роботи дозволили М.М. Амосову знайти цікаві модельні рішення оптимального балансу суспільство-особистість. Разом з тим, не дивлячись на те, що протягом 30 років М.М. Амосов з невеличкою групою співробітників розробив десятки схем, створити структурну кількісну модель, яка б відтворювала зміни ідей, почуттів, слів, дозволяла моделювати політику, їм не вдалося [8].

Зрозуміло, що в результаті численних багаторічних досліджень з біологічної та медичної кібернетики багатьох аспірантів і співробітників М.М. Амосова, а також їх колег, які працювали в різних містах колишнього СРСР, з'являлися кандидатські й докторські дисертації (таблиця). Оскільки за цими напрямами наукових досліджень лідируюче положення займали саме київські вчені, наказом Вищої атестаційної комісії СРСР від 18 серпня 1982 р. №407 при Інституті кібернетики АН УРСР була створена спеціалізована вчена рада з захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук, яка включала дві спеціальності: біофізику і біологічну та медичну кібернетику. За чотири роки, протягом яких спеціалізовану раду очолював М.М. Амосов, було захищено 12 докторських і 42 кандидатських дисертацій зі спеціальності "кібернетика" та 3 докторських і 2 кандидатських дисертації з біофізики. При цьому треба зазначити, що і географія, і спектр відомчої підпорядкованості дисертантів були дуже широкими. На захистах були представлені як установи, з якими київськими вченими здійснювалася постійна і плідна співпраця, зокрема, Інститут експериментальної медицини ім. І.П. Павлова (Ленінград), Науково-дослідний інститут серцево-судинної хірургії ім. О.М. Бакулєва, Ростовський медичний інститут (м. Ростов-на-Дону), Інститут біохімії (Вільнюс), так і багато інших — Каунаський державний медичний інститут, Львівський політехнічний інститут, Обчислювальний центр Далекосхідного наукового центру (м. Хабаровськ), Науково-дослідний інститут кардіології (м. Єреван), Свердловський медичний інститут і багато інших; був навіть дисертант з Югославії. Причому кожного, хто мав захищатися на згаданій раді, Микола Михайлович до попереднього заслуховування запрошував на співбесіду для кращого ознайомлення з ключовими моментами роботи у викладенні самого дисертанта.

Напрями діяльності та персональний склад наукової школи академіка М.М. Амосова

Фізіологічна кібернетика

Створення систем штучного інтелекту, робототехніка

Соціологічна та психологічна кібернетика

Створення медичних інформаційних систем

Д-р біол. наук

Д-р мед. наук

Д-р мед наук

Д-р мед. наук

Р.Д.Григорян

Л.С.Алєєв

В.М.Бєлов

О.С.Коваленко

Д-р біол. наук

Д-р техн. наук

Канд. техн. наук

Д-р мед. наук

І.Й.Єрмакова

Т.М.Байдик

Д.М.Галенко

О.П.Мінцер

Д-р біол. наук

Канд. техн. наук

Канд. техн. наук

Д-р мед. наук

К.О.Іванов-Муром-

Е.Т.Головань

В.С.Ольшаніков

А.О.Попов

ський

Канд. техн. наук

 

 

Д-р біол. наук

О.Д.Гольцев

 

 

В.О.Ліщук

Канд. техн. наук

 

 

Д-р біол. наук

О.М.Касаткін

 

 

К.Г.Лябах

Канд. техн. наук

 

 

Д-р екон. наук

Л.М.Касаткіна

 

 

В.П.Соловйов

Д-р техн. наук

 

 

Д-р біол. наук

Е.М.Куссуль

 

 

Б.Л.Палець

Канд. філос. наук

 

 

 

О.Н.Лук

 

 

 

Канд. техн. наук

 

 

 

Д.А.Рачковський

 

 

 

В.С.Старинець

 

 

 

С.О.Талаєв

 

 

 

Канд. мед. наук

 

 

 

В.Д.Фоменко

 

 

 

Звертаючись до особистості М.М. Амосова, не можна не зазначити, що йому завжди притаманною була внутрішня свобода. Він не хотів дотримуватися "правил гри", яких багато хто з його колег, досягши високих щаблів влади, вважав обов'язковими. За спогадами головного редактора журналу "Будь здоров!" Стіва Шенкмана, М.М. Амосов не приховував своїх дисидентських поглядів: виступаючи в середині 1970-х рр. у московському Будинку вчених, він "сказав майже все, що думав про радянську медицину та суспільний устрій. Наступного вечора цей виступ прозвучав по "Голосу Америки". Був він головним болем для начальства — єдиний у країні безпартійний директор інституту, людина незалежних поглядів, але всесвітньо відомий, Герой соцпраці, популярний неймовірно. Своєю безмежною щирістю, абсолютним моральним здоров'ям Амосов високо підняв планку суспільної моралі. Цей внесок неможливо виміряти,... цінність його безмежна" [8].

Варто згадати також, що академік М.М. Амосов завжди відчував підтримку з боку керівництва Національної академії наук України. Про це свідчить лист до її президента академіка НАН України Б.Є. Патона від 19 грудня 1983 р., в якому, зокрема Микола Михайлович писав: "Мой отдел работает хорошо. Ребята занимаются транспортными роботами и имеют миллионные заказы. Я всегда чувствую себя уверенным, имея за спиной Ваше доброе отношение. Есть к кому прислониться, если будет плохо" [21].

У 2003 році з метою вшанування пам'яті відомого вченого постановою Президії НАН України від 28.05.2003 №138 була заснована премія імені М.М. Амосова НАН України за видатні роботи в галузі біокібернетики, проблем штучного інтелекту та розробки в цих галузях нових інформаційних технологій, а також теоретичної медицини, трансплантології та кардіології. Необхідно відзначити, що 2004 року першими лауреатами цієї премії стали колишні колеги Миколи Михайловича — доктор медичних наук Леонід Седекович Алєєв, доктор біологічних наук Аліна Борисівна Котова та його перша аспірантка кандидат технічних наук Лора Михайлівна Касаткіна — за цикл робіт "Інтелектуальні інформаційні технології в біологічній та медичній кібернетиці. Фундаментальні та прикладні аспекти".

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Джонсон Дж.В. Самый лучший врач — всего лишь вечно ошибающийся глупец // Нью-Йорк геральд трибюн. — 16 березня 1967. — ІА НБУВ НАН України. — Ф. 52. — Оп. 1. - Од. зб. 205. - Арк. 10-11.

2. Три запитання Миколі Амосову. Інтерв'ю Г. Торжевської // Наука і суспільство. — 1966. - №3. - С.4-6.

3. Торжевська Г. Вірність думкам, поступка серцю // Вісник АН України. — 1993. — №12. - С. 38-40.

4. Кіпніс-Григорьєв Г. Така людина // Літературна Україна. — 1988. — №49. — С. 3.

5. Щербак Ю.Н., Амосов Н.М. Открытое сердце. - К:Днипро, 1984. - С. 607-615.

6. Європейський музей комп'ютерних наук і технологій. — Режим доступу: http://icfcst.kiev.ua/MUSEUM/.

7. Амосов Н.М. Голоса времен. — М.: Вагриус, 1999. — 429 с.

8. Амосов Н.М. Энциклопедия Амосова. Алгоритм здоровья. Человек и общество. — М.: ООО "Издательство АСТ"; Д: Сталкер, 2003. — 464 с.: ил. — Бібліогр.: С. 456-458.

9. Відгук Б.В. Гнєденка про напрями наукових інтересів доктора медичних наук професора М.М. Амосова. 30 грудня 1959. — Архів Президії НАН України. — Ф. 251-р. — Оп. 632-а. - Од. зб. 1. - Арк. 42.

10. Амосов М.М., Ліщук В.О., Палець Б.Л. та ін. Моделювання "внутрішньої сфери" організму // Фізіологічний журнал. — 1971. — Т.17, №2. — С. 156-166.

11. Амосов Н.М., Остапов Ю.Г. Математическое моделирование метаболизма клетки // Проблемы кибернетики. — М., 1972. — Вып. 25. — ІА НБУВ НАН України. — Ф. 52. — Оп. 1. - Од.зб. 79. - Арк. 1-4.

12. Теоретические исследования физиологических систем. Математическое моделирование: (Монография) / Амосов Н.М., Палец Б.Л., Агапов Б.Т. и др. — К : Наук. думка. - 246 с. - Бібліогр.: с.227-243.

13. Автоматы и разумное поведение: Опыт моделирования: (Монография) / Амосов Н.М., Касаткин А.М., Касаткина Л.М., Талаев С.А. — К : Наук. думка. 1973. — 373 с.

14. Амосов Н.М. Моделирование мышления и психики. — К: Наук. думка. 1965. — 303 с.

15. Форрестер Дж. Мировая динамика / Пер. с англ. А.Н. Ворошук, С.А. Пегов. — М.: Наука, 1978, - 167с.:ил.

16. Амосов Н.М. Алгоритми разума. — К: Наук. думка, 1979. — 223 с. — Бібліогр.: С. 221.

17. Lora and Alexander Kassatkin. A "Soft" Way towards Artifficial Intelligence: Neuronal Networks // Computing in Russia (The History of Computer Devices and Information Technology Revealed). – Georg Trogemann, Wolfg. Ernst (Eds.) Friedr. Vieweg and Sohn Verlagessellschaft mbH, Baunschweig / Wiesbachen, 2001. - Р. 307-316.

18. Старчик В.П., Алеев Л.С, Радкевич Т.А. Построение элементов медицинской информационной системы для класса нейроинфекций // Медицинская кибернетика. — К : Ин-т кибернетики, 1973. — С. 52-61.

19. Медведь В. Интервью с академиком Н.М. Амосовым // Лікування та діагностика. — 1996. - № 4. - С. 2-6.

20. Белов В.М. Исследование и моделирование динамики характеристик личности (по данным долговременных наблюдений от года до десяти лет): автореф. дис. ... д-ра мед. наук / Ин-т кибернетики им. В.М. Глушкова АН УССР. — К., 1986. — 33 с.

21. Особистий архів М.М. Амосова. — Інститут архівознавства НБУВ НАН України. —Ф. 52. - Оп. 1.

 

Передмова до книги М.М.Амосова "Думи і серце". Київ, Академперіодика, 2013.
© О.Я.Гороховатська, 2013