6.12.1913  -  12.12.2002
Главная   >   Публикации   >   О Н.М.Амосове   >   Публикации об Н.М.Амосове   >   Памяти Николая Михайловича Амосова

Памяти Николая Михайловича Амосова

Памяти Николая Михайловича Амосова

А.Ф.Литвиненко, доктор медицинских наук.
"Науковий журнал МОЗ України", №1 (5) 2014.

Приводится на языке оригинала

6 грудня 2013 року — день народження Миколи Михайловича Амосова, йому б виповнилося 100 років. Скільки разів я бувала на його ювілеях. Зі сльозами на очах переглядаю фотографії тих років. Згадую і аналізую своє довге життя і приходжу до висновку, що найбільш цікавим і щасливим його періодом були 1960-ті роки, коли я вчилася і працювала в клініці Миколи Михайловича.

В 1960 році я і кардіохірург Яків Рубан приїхали в Київ із Запорізької обласної лікарні, щоб перейняти досвід клініки Амосова. Рубан був земляком і другом Миколи Михайловича. Мене він відрекомендував як терапевта з 10-річним стажем роботи, гарного діагноста мітральних пороків серця. Микола Михайлович говорить Рубану: "А мені потрібен терапевт, який опанував би фонокардіографію при вроджених вадах серця". І звертається до мене: "бажаєте до мене в аспірантуру?". Так я потрапила в клініку. Це було щастям — працювати з геніальним вченим, який мав такий багатогранний талант: чудовий хірург і організатор, кібернетик, філософ, письменник і популярний лектор. А якими унікальними людськими рисами відрізнявся Микола Михайлович: кристальна чесність, любов до хворих, відсутність чинопоклонства. Він ніколи не брав хабарів. А якщо бачив, що хтось із співробітників отримав хабар, то звільняв його, не зважаючи на посаду. Пам'ятаю такий випадок: один із хворих вирішив віддячити Миколі Михайловичу, подарувавши золотий годинник. Подарунок непомітно поклав лікареві на стіл і від'їхав додому. Але за адресою із історії хвороби Амосов відіслав годинник пацієнту.

У клініці довго не затримувалися ліниві та байдужі до хворих працівники. В роботі була залізна дисципліна. Існував чіткий графік роботи та навчання лікарів. Якщо у хворого був тяжкий стан, то його лікар не мав права йти додому навіть після нічного чергування. Для всіх нових працівників існував двомісячний випробувальний термін.

В щоденній роботі з хворими Микола Михайлович брав безпосередню участь. У понеділок під час обходу хворих він вимагав від лікарів чіткої доповіді та знання всіх аналізів напам'ять без історії хвороби. З 12-ї години приймав хворих у клініку, перевіряючи правильність встановленого діагнозу, проводив хворим рентгеноскопію та прослуховував їх. Хоча за день надходило на лікування 80-100 хворих. Це було надзвичайне навчання. Вівторок, середа і четвер були віддані операціям, а в п'ятницю лікарі доповідали про стан хворих, яким планувалося оперативне втручання. Микола Михайлович нотував дані про пацієнтів у журнал, і не дай боже якогось аналізу не вистачало. Кожного дня проводилися "п'ятихвилинки", що перетворювались в "годинки", на яких обговорювалися діагнози хворих і складність операцій. Якщо пацієнт помирав, то Микола Михайлович особисто ретельно досліджував причину смерті і хто та на якому етапі припустився помилки. Часто проводилися конференції, де відбувався розгляд цікавих випадків, і обов'язково за участю патологоанатомів у разі загибелі хворого.

Двічі на рік відбувалися іспити для працівників і, як у студентські роки, вони мали відповісти на підготовлені в білетах запитання. Якщо лікар не складав іспит двічі, його звільняли. А звільнених амосівців залюбки приймали на роботу в будь-яку лікарню. На жаль, не в усіх клініках так було налагоджено роботу і навчання. У мене була можливість порівняти дві великі установи: Інститут Амосова і московський Інститут серцево-судинної хірургії ім. О.М.Бакулєва.

Під кінець першого року мого перебування в аспірантурі Микола Михайлович зробив мені зауваження, що відсутні висновки фонокардіографії в історіях хвороб пацієнтів. Я відповіла, що не знаю, як їх писати. В Україні ніхто не мав досвіду з ФКГ, одиничні праці виходили з Інституту серцево-судинної хірургії ім. О.М.Бакулєва. Мене командирували до Москви. От тоді я і мала змогу порівняти роботу двох інститутів. Мене охопило розчарування: так багато людей, багато відділів, але немає єдиного колективу, немає навчальної роботи, багато відпочиваючих курців і, головне для мене, результати ФКГ шифрувалися примітивно без визначення ступеня вродженої вади серця. А це дуже важливо для хірургів у визначенні прогнозу перебігу захворювання. У відчаї я звернулася за допомогою до доцента Людмили Михайлівни Фітільової, яка закінчила докторську дисертацію по ФКГ при набутих вадах серця. Вона по-материнськи допомогла мені, давши багато цінних вказівок і порад щодо розшифровки ФКГ. Все це я доповіла Миколі Михайловичу і він погодився, щоб другим керівником моєї дисертації була Людмила Михайлівна Фітільова. Так почалося моє життя між Києвом і Москвою. От тоді я і стала свідком того, директор інституту професор С.О.Колєсніков вичитував своїх лікарів за велику післяопераційну смертність хворих, зауважуючи, що на периферії у Амосова вона набагато нижча. Мене здивувало, що навіть діти в клініці помирали від гіпертермії. Було очевидно, що з лікарями ніхто не працює. Я жодного разу не була свідком того, щоб лікар нижчого ланцюга сперечався з професором або академіком з приводу хворого, а Микола Михайлович прислухався до думки підлеглих лікарів, коли вони переконливо доводили свій погляд, спираючись на аналізи хворих.

Пам'ятаю такий випадок: у моїй палаті була пацієнтка з діагнозом "комбінована вада серця з порушенням кровообігу IV ступеня" (акроціаноз, надзвичайно збільшена печінка, набряклість нижніх кінцівок, застійні хрипи у легенях). Складність діагнозу була у вирішенні питання переваги стенозу або недостатності мітрального клапана. В той час ще не настала доба заміни клапанів. Хвора два останні роки була лежачою і жила завдяки щоденним внутрішньовенним ін'єкціям строфантину. Всі провідні лікарі Києва оглядали хвору і констатували недостатність мітрального клапана, спираючись на наявність систолічного шуму. Микола Михайлович під час обходу говорив про переважання недостатності мітрального клапана у цієї пацієнтки. Я заперечила, що дані ФКГ свідчать про наявність стенозу мітрального клапана (висока амплітуда І тону і передсистолічний шум). Протягом двох тижнів Микола Михайлович оцінював дані пункції лівого передсердя, рентгеноскопії і результати прослуховування хворої. Одного разу обхід хворих робила завідуюча клінікою професор Олена Миколаївна Сидоренко, вона не приймала ніяких заперечень і категорично наказала виписати хвору. Довелось готувати хвору до виписки. Допоміг випадок: після ін'єкції магнезії виник абсцес з високою температурою. Хвора залишилася. В цей час в клініку приїхав Сидір Артемович Ковпак на консультацію з приводу раку легень. Коли хвора, яку готували до виписки, почула про приїзд Ковпака, вона зі слізьми просила привести його до неї в палату. При його появі скрикнула: "Ой, батьку! Це ж я Вам приводила язиків в окопи, де й застудилася та захворіла на ревматизм. Тепер у мене вада серця, а Микола Михайлович не хоче мене оперувати. Я ж жінка смілива і даю згоду на торакотомію, щоб побачили, що у мене за вада". Сидір Артемович просив Амосова зробити для цієї хворої все можливе. Після від'їзду Ковпака Микола Михайлович викликав мене і сердито сказав: "Це ж твоя робота. Ти спонукала хвору на торакотомію. Всі лікарі, хто її дивився, проти операції, лише ти одна зі своїми кривульками стверджуєш про переважання стенозу мітрального клапана. Готуй хвору на розбір". У п'ятницю при розборі хвороби пацієнтки Микола Михайлович запитав мене, звідки у хворої грубий систолічний шум, характерний для недостатності мітрального клапана. Я пояснила, що рентгенолог зафіксував наявність кальцинозу (в "три хрести"), що й було причиною систолічного шуму. На вівторок призначено операцію, в мене зуб на зуб не попадав: а що як я помилилась? Не сиділося на місці, йду в операційну, там тиша і раптом голос Миколи Михайловича: "Що це? Як же вона жила?" Виявилось, у хворої стеноз такого ступеня, що у отвір клапана проходить хіба що головка сірника. Не дивлячись на кальциноз, отвір клапана збільшили на 4,5 см. На наступний день Микола Михайлович доповідав про результати операції і зауважив, що оперував хвору з неймовірним стенозом мітрального клапана і жодного слова про мене. Не втримався Ігор Ліссов: "Так Аріадна права?" Микола Михайлович в мій бік: "Молодець, що наполягла!" А хвора виписалась через 3 тижні, коли зникли ознаки порушення кровообігу. Вона прожила ще 17 років.

З радістю згадую ці чудові роки роботи поряд із великим хірургом і чудовою людиною!

А.Ф.Литвиненко, доктор медицинских наук.
"Науковий журнал МОЗ України", №1 (5) 2014.

Дополнительные материалы к статье Литвиненко А.Ф. "Пам'яті Миколи Михайловича Амосова", "Науковий журнал МОЗ України", №1 (5) 2014.

В 1966 году в издательстве "Здоров’я" опубликована книга "Аускультация и фонокардиография при врожденных пороках сердца", автор Литвиненко Ариадна Федоровна по методике, разработанной ею и применяемой в клинике сердечной хирургии Киевского института туберкулеза и грудной хирургии. Предисловие написал Николай Михайлович Амосов.

Эта новаторская методика применялась впервые в СССР и явилась предшественницей современного УльтраЗвукового Исследования сердца (УЗИ).

Предисловие

 

Широкое развитие хирургического лечения врожденных пороков сердца и магистральных сосудов ставит перед клиницистами высокие требования — постановку точного топического и функционального диагноза. Современная техника открыла широкие возможности для успешного решения этой задачи. В практику кардиохирургических клиник прочно вошли многочисленные инструментальные методы исследования и среди них такие как зондирование правых и левых полостей сердца контрастные методы, многочисленные функциональные пробы. Почетное место в комплексе современного клинического исследования больного занимает анализ звуковых феноменов сердца. Это весьма простой и доступный метод исследования, дающий чрезвычайно ценные данные и позволяющий поставить точный диагноз ряда врожденных аномалий.

Не все лечебные учреждения оснащены в настоящее время сложной аппаратурой для функциональной диагностики, да и нет необходимости производить, например, ангиокардиографию в районной больнице. Однако в любом кардиологическом отделении можно иметь электрокардиограф и фонокардиограф, благодаря которым представляется возможность выявлять врожденные пороки, подлежащие хирургическому лечению. Недостаточное знание практическими врачами этих аномалий нередко приводит к тому, что больные направляются в кардиологические клиники с неправильным диагнозом, в поздние сроки или в неоперабельном состоянии.

За последние годы вышло много работ, посвященных описанию звуков сердца при приобретенных пороках. Этого нельзя сказать о врожденных пороках: такие сведения немногочисленны, отрывочны и разрозненны. Опыт клиники сердечной хирургии Киевского института туберкулеза и грудной хирургии показывает, что предварительный и даже точный диагноз наиболее часто встречающихся врожденных пороков сердца может быть поставлен на основании простых и доступных методов исследования. Ведущим среди них является фонокардиография. С этой точки зрения предлагаемая читателям работа является актуальной.

В монографии дается анализ звуковых явлений, определяемых аускультацией и фонокардиографией при наиболее часто встречающихся, подлежащих хирургическому исправлению, врожденных сердечных аномалиях. В работе автор делится своим большим опытом в диагностике указанных пороков. Излагаемые сведения должны представить интерес как для клиник, занимающихся обследованием и лечением таких больных, так и для практических врачей, которые первыми наблюдают и выявляют этих пациентов. Автор работы показывает, что, пользуясь простыми и доступными методами исследования, можно поставить правильный диагноз.

Заслугой А.Ф.Литвиненко является также то, что она сумела связать звуковые проявления при врожденных пороках со степенями выраженности аномалий. Автор объясняет появление и изменения различных шумов наличием и степенью расстройств гемодинамики. Это представит интерес для клиницистов-кардиологов, работающих в области функциональной диагностики.

Надеемся, что монография А.Ф.Литвиненко сообщит новые данные о врожденных пороках и повлечет за собой другие углубленные исследования.

Чл.-корр. АМН СССР проф. Н.М. АМОСОВ. 1966 г.